Найдавніші відомості про погоду можна дізнатися з опису походу Аскольда та Діра на Константинополь у 866 році що їх нам пропонує «Повість врем’яних літ». Історик з Чорткова Ярослав Дзісяк, вибравши з літописних джерел «синоптичні» частини, розповідає про негоди, які випробовували наших предків.

В «Острозькому літописцю» є нотатки про те, що в 1541, 1579 та 1614 роках «саранча була великая, іже поїла гречки і проса». Восени 1601 року дощ безупинно йшов два місяці. У 1614 році була велика буря, що знищила вже зібраний урожай. Через два роки була велика засуха. В 1619 році 5 травня, коли все зацвіло, випав сніг. У «Львівському літописі» записано, що в 1637 році весна була дуже суха, погано вродилося збіжжя, і трави не було. «Огні почали панувати», багато міст погоріло: Сокаль, Самбір, Беоз, передмістя у Яворові та у Львові. Також посуха і пожежі були у Наддніпрянській Україні. Ще гірше було у 1638 року, коли весна була дуже суха, нічого не вродилось, озимину в Зелені свята мороз зіпсував, а ярина через посухою не зійшла, пішов дощ аж після Павла і Петра. Про той же рік вказано: «Не досить, що по дереві хробацтва були, але єще горше – що посіяно, то і тоє поїдають в землі».

26047174_1748659038541668_3153617536781320817_n

Підготувала Анна Золотнюк