Неоготика поблизу Тернополя

Побачити недіючий неоготичний костел у Сороцькому Теребовлянського району я планувала давно: на фото він мав вражаючий вигляд.

І ось нарешті я в дорозі. Кільканадцять кілометрів ровером долаються легко — з двох боків як не поля, то села, іноді обабіч хабази, де багато вродило яблуками і їхній запах супроводжує. Дорога, варто сказати, непогана — лиш відтинок від Козівки до Сороцького бажає ліпшого.

Костел я побачила ще здалеку, і вже тоді стало зрозуміло, що дві години, проведені в намотуванні педалей, недаремні.

DSC_5770
DSC_5770

Як і вся неоготика й готика, він вражає своїми формами та лініями — те, як масивна наче б то споруда тягнеться до неба, ось-ось злетить, заворожує. А додайте всі деталі, які можна розглядати довго-довго, медитуючи на їхню досконалість, то зможете уявити ті переживання, що накочуються біля нього.

DSC_5859
DSC_5859

Всередині багато простору, перетнутого колонами, просвічують ребра склепінчастих стель, залишки вітражів дивовижні на тлі неба. Останніх, мабуть, шкода найбільше, бо й те, що від них залишилось, красномовно свідчить про їхню красу. Гвинтовими металевими сходами можна піднятись на хори. В тому круговому русі було щось від ритуалу — ти вже не можеш зійти зі шляху, залізо трохи вібрує від кроків. Є велика дерев’яна драбина, що веде, очевидно, на дзвіницю, але нею я не ризикнула підніматись.

DSC_5780
DSC_5780

DSC_5799
DSC_5799

DSC_5811
DSC_5811

DSC_5829
DSC_5829

Наостанок про історію храму. Про неї можна прочитати, приміром, текст Дмитра Полюховича «Сороцьке - сюди навіть Богородиця завітала». А наразі короткий витяг із статті:

«Храм звели в 1902-1907 роках за проектом архітектора Міхала Ковальчука коштом Міхала Віктора Баворовського (1860-1933) та його дружини Марії Северини Дунін-Борковської (1862-1919). Східну стіну храму досі прикрашають об'єднанні спільною графською короною Хоча сам храм звели за якихось 5 років, його остаточне оздоблення завершили тільки в 1939 році. Через кілька місяців по тому спалахнула Друга світова війна і незабаром прийшли «совіти»... Потім німці ... Потім знову повернулися «совіти». Останні, восени 1944 року, і закрили костел.

...У повоєнні роки храм перетворили на зерносховище, потім склад мінеральних добрив. Аби вантажівки могли заїздити всередину господарники зруйнували частину східної стіни та поставили ворота. У сімдесяті, випадково чи ні, загорівся дах. Пожежа крім покрівлі знищила приголомшливі вітражі роботи кращих французьких майстрів. Від них збереглися лише фрагменти».

Анна Золотнюк

Фото авторки

Вибір читачів за тиждень

Відео