Христина Білоус: «Мрію стати чемпіонкою світу з шахів!». Така не дитяча мрія у дев’ятирічної Христинки Білоус, яка опанувала найдревнішу гру, котра підкорила мільйони людей і сьогодні, незважаючи на величезну популярність комп’ютерів і смартфонів, не втрачає своєї актуальності. Шанувальники цієї гри стверджують, що шахи – це не просто гра, а цілий світ інтелектуального дозвілля. Такої думки і молода шахістка, хоростківчанка Христинка, яка свого часу надала перевагу грі у шахи, а не грі у ляльки і завдяки цьому досягла значних результатів у даному виді спорту. Отже, поспілкуємось із нею, пишуть на сайті husn1.com.

– Доброго дня тобі, Христинко, розкажи нам, будь ласка, про себе.

– Мене звати Христинка Білоус, мені 9 років, цього року я навчатимусь у 4 класі. Вчуся добре, а моїми найулюбленішими уроками є фізкультура та малювання.

– А шахи, як давно ти у них граєш?

– Граю у шахи ще з садочку.

– Хто тебе навчив цій грі?

– Цьому завдячую своєму братикові, бо шахам мене навчив мій старший брат Марко. Пригадую, коли вперше грала із Марком, звичайно, програла йому, але саме тоді зрозуміла, що шахи – це моє, що буду цим займатися, буду грати.

– Але, наскільки мені відомо, зараз ти виграєш у свого старшого брата, як ти змогла досягнути таких результатів?

– Все дуже просто, у першому класі я ходила на гурток, де грала з іншими дітьми, вивчала різні ходи та стратегії, а вчив нас Юрій Степанович Грицевич, який показував нам різні дебюти, а вже в другому класі почала займатися із тренером, який навчав мене, як і що потрібно робити для того, щоб виграти.

– Все ж, твоя гра у шахи не зупиняється на грі із братом чи із суперниками зі школи. Розкажи, будь ласка, у яких шахових змаганнях ти брала участь?

– Я брала участь у районних та обласних змаганнях, де займала перші місця у своїй віковій категорії, але найбільшим моїм досягненням було те, що я взяла участь у Чемпіонаті України з шахів серед юнаків та дівчат до 10 років, який проходив у Миколаєві з 3 по 13 травня. Участь у Чемпіонаті взяло 176 учасників з усієї країни і я серед них. Саме тоді здобула чотири перемоги і зайняла 33 місце.

– З чим тебе вітаю, але що для тебе особисто означають шахи?

– Я вважаю, що гра в шахи неймовірно корисна, бо ця гра допомагає не тільки логічно мислити. Граючи в шахи, ми вчимося приймати власні рішення і відповідати за них, вибираємо найбільш вигідне і правильне рішення. Також гра в шахи допомагає нам розвивати уяву, а також впорядкувати думки і знання.

Також вважаю, що гра в шахи допомагає позбавитися від сором’язливості і розвинути комунікативні навички, адже почати спілкуватися з різними людьми набагато простіше під час гри, ніж просто так.

У шахах вчуся вибудовувати стратегію дій, враховуючи цілий ряд сторонніх чинників, що, я думаю, мені дуже знадобиться по життю.

– А що ти відчуваєш перед кожним змаганням?

– Звичайно, я дуже хвилююсь, але у мене є підтримка. У мене хороший тренер – це Роман Костянтинович Сорока, який також завжди переживає за мене. Ми з Марком разом займаємося у нього і саме він навчає нас правильних ходів, розказує нам, який перший хід потрібно робити, допомагає нам вивчити супротивника і його ходи.

– Що ще ти можеш сказати про свого тренера?

– Мій тренер добрий і дуже розумний, займається він з нами 6 днів на тиждень, а окрім цього може ще зранку і ввечері по Скайпу проводити заняття по шахах. У нас є книжки із яких ми вирішуємо різні задачі. Таким чином розвиваємо свою логіку і удосконалюємо гру у шахи. Я бачу, що він пишається мною, хвалить мене, а це велика підтримка.

– До речі, про підтримку, як батьки ставляться до того, що ти дівчинка займаєшся таким, скажімо, незвичним видом спорту?

– Мої батьки мене дуже підтримують і завжди розуміють. Допустимо, тато їздив зі мною в Миколаїв, коли я брала участь у Всеукраїнських шахових змаганнях, а мама їздить зі мною у Тернопіль чи Львів. Вони стараються для нас з братом і роблять все, щоби ми могли взяти участь у тих чи інших шахових турнірах. Я знаю точно, що мама й тато дуже хвилюються і відчуваю їхню підтримку і ця їхня підтримка змушує нас іти вперед, бути кращими, заставляє нас перемагати. Я хочу подякувати їм за підтримку, адже знаю, що вони витрачають на нас із братом дуже великі кошти, багато часу, а саме головне, вкладають у нас свою любов, доброту і вчать нас жити і з повагою до інших людей.

– Ну, я думаю, що батьки тебе підтримуватимуть завжди, що вони будуть поряд і ти ніколи не зупинишся на своїх сьогоднішніх досягненнях. Однак, поділися з нами своїми планами чи мріями на майбутнє?

– Я мрію стати Чемпіоном з шахів не лише України, але й усього світу! Я старатимусь і докладатиму багато зусиль для цього. Знаю, що потрібна велика праця і я працюватиму над собою, розвиватиму свої навики гри і вірю, що досягну свого.

– Ти говорила про свого братчика, розкажи нам про нього.

– Так, мого старшого брата звати Марко, він переходить у 6 клас, йому одинадцять років. Марко також дуже добре грає у шахи. Буває і так, що іноді він у мене може виграти, але це іноді.

– А хто навчив грати у шахи Марка?

– Він навчився грати сам. Адже одного разу, коли був ще у першому класі, побачив, як грають інші і йому це сподобалося. Разом з татом брат дивився у YouTube, як відбувається гра, спостерігав і таким чином вивчав техніку гри у шахи, окрім того, тато скачав Маркові на комп’ютер програму у якій він міг грати у шахи, а пізніше Марко також грав у Юрія Степановича у школі. Тепер, як я вже говорила, ми разом ходимо до нашого тренера Романа Костянтиновича

Я дуже хочу подякувати своєму братику за те, що він мене навчив цій грі. Дякую й Юрію Степановичу, за те, що він створив гурток і у якому ми граємо та вчимося і звичайно, величезне дякую своєму тренеру, який кожного разу нас вчить, витрачаючи свій час та передаючи нам свої знання.

– Можливо ти скажеш декілька слів для наших читачів, що побажаєш нашій громаді?

– Я б дуже хотіла, щоб у нашій громаді було багато таких розумних дітей, які б мали змогу розвиватись, рости та прославляти наше місто.А для цього потрібні різноманітні гуртки. Тому бажаю, щоб в Хоросткові було більше таких гуртків у які діти могли б ходити і навчатися чогось нового.

– Дуже дякую тобі за розмову. Бажаю тобі нових досягнень та перемог і нехай усі твої мрії стануть реальністю.

“Голос Хоростківської громади” №34 від 29.08.2018 року