З вершин і низин Буданова (фоторепортаж)
Є міста, з яких повертаєшся переповнений враженнями. Є ті, з яких повертаєшся до дому і так, ніби й нікуди не їздив – міхи вражень порожні. А трапляється, переживання місця приходить згодом, коли випадково потягнеш за мотузку спогадів, і тоді висипаються всі асоціації та відчуття, які до того чомусь були у сплячці.
І так у мене з візитом до Буданова Теребовлянського району. Виглядає на те, що це місце в собі й для себе, вмотивоване лиш йому зрозумілою логікою.
Серед непримітних будівель тут є кілька тих, що мають вигляд постояльців на одну ніч, які чомусь вирішили залишились.
Як інакше пояснити присутність тут цього спустілого сецесійного будинку з неймовірно красивими симетричними вікнами (він до речі, саме навпроти закинутої синагоги); вілли, прикрашеної маскаронами (тепер там ФАП, зважаючи на зуболікувальне крісло в коридорі); красивого й надміру пишного класицистичного будинку, де нині корпус училища з такими тепер недоречними (а тому закритими намертво) мегаломанськими дверима?DSC_9811
Що цікаво, в 30-х роках минулого століття у Буданові була розвинута міська структура: пошта, переговорний пункт, інституція кредитова, два готелі і стільки ж ресторанів. Нині про сферу послуг свідчать зредуковані таблички «Кафе» та «Продтовари», а ось де були готелі? Я б не проти оселитись у тому сецесійному будинку.
Збоку височіє замкова гора. Такої, знаєте, кафкіанськоштибної приреченості, вкрита пожухлою травою та полином (ним просякнуте повітря й гіркне в роті). Звідтам - горизонт очікувань чистий - краєвиди прекрасні та спокійні. На горі цвинтар - серед часом непролазних хабазів (подряпані об шипшину руки та купа насіння на одязі) давні й ветхі скульптури. З-поміж гілок за тобою спостерігає стандартний сакральний сонм – Марії, Ісуси, Петри й Павли, Матвії й Луки, янголи… А десь зверху ширяють великі птахи.
Неподалік замок, цей початок «кам’яного замовляння» міста. Брама відчинена. Про те, що тут психлікарня, нагадують хіба таблички з характерними написами. Якщо пройти вглиб двору, видно бійниці, півкруглий прохід, крізь який пробивається жовтизна дерев.
Мандрівка завершається в банальний спосіб - спуском у місто, цебто у пункт прибуття. Так, аби закрити цей гештальт, аби завузлувати на пам’ять тутешнє перебування.
Анна ЗОЛОТНЮК
Фото автора
