Нещодавно журналісти відвідали Вишнівецьку ОТГ у рамках прес-туру. Приємно вразило те, як керівництво громади ставиться до сфери освіти та її потреб. Велика заслуга в цьому  Марії Пограничної, педагога за покликанням, яка заради реформування освітньої галузі покинула улюблену роботу та стала головним освітянином Вишнівецької ОТГ. Чиновник поділилася власними міркуваннями з приводу ключової реформи МОН, яка передбачає створення нової української школи, розповіла про своє ставлення до ЗНО та про те, яким бачить українського учня майбутнього і як його виховати.

«Страх, який хоче подолати теперішній міністр освіти, присутній в усіх закладах освіти»

– Як Ви стали начальником відділу освіти, культури молоді та спорту Вишнівецької ОТГ?

– Через 3 місяці після створення громади було утворено мій відділ, ще через деякий час оголосили, що посада вакантна, оскільки громада була дуже молодою. Я подала документи, пройшла конкурс і ось уже більше 2-х років тут працюю, пишуть на сайті gazeta1.com.

– Ваше рішення піти в управлінці в освітній сфері було спонтанним чи добре обдуманим? І взагалі, що Вас до цього підштовхнуло?

– Насправді це рішення було прийняти не просто і, безперечно, воно було виваженим. Я дуже очікувала на зміни і вірила, що децентралізація дасть можливість змінити щось і в освіті. Без зайвої похвали скажу, що я завжди була дуже активним вчителем, не сиділа на місці, адже виконувала ще й  обов’язки заступника директора школи з виховної роботи, які у свою чергу дещо зобов’язували до такої активності. За час своєї роботи в школі я зрозуміла, що так, як є, більше бути не може. Потрібно щось змінювати, а на посаді вчителя чи заступника ти нічого не можеш зробити. До речі, навіть зараз, будучи начальником відділу освіти, складно робити зміни, бо в державі є певна система побудови освіти, якої ти повинен притримуватись, і все, що робиш, має відповідати вимогам чинного законодавства.

– Інколи люди хоча й роблять виважені вчинки, все одно з часом про них жалкують. Ви ж кардинально змінили своє життя, чи не пошкодували потім про це?

– Спочатку не те, щоби шкодувала, просто дещо сумнівалася, чи правильно зробила, адже досвіду управлінської діяльності у мене не було. Але зрештою я бачу, що є можливість робити позитивні кроки на цій посаді і ні крапельки не шкодую. Звісно, є і невдачі, але в той же час ми можемо спостерігати позитивну динаміку.

– Після призначення на посаду Ви, мабуть, найперше взялися обходити заклади, які знаходяться у профільному підпорядкуванні. Ні для кого не є секретом, що наші школи, особливо у сільській місцевості, виглядають, м’яко кажучи, жалюгідно, вже не кажучи про дитячі садки, бібліотеки та будинки культури. Коли побачили, за що Ви відповідаєте, якою була реакція?

– Моя реакція була звичайною, адже я родом з маленького села Мишківці (на даний момент входить до Вишнівецької ОТГ, – авт.), працювала вчителем української мови та літератури і добре знала школи району. Будучи вчителем, спілкувалася з педагогами, керівниками інших навчальних закладів нашого регіону. Звичайно, організація школи з середини трохи відрізняється від того, що я бачила приїжджаючи на методичні об’єднання. Я добре розуміла, що зміни потрібні в плані покращення матеріально-технічної бази, благоустрою. Хоча тут варто відмітити, що керівники шкіл і дитячих садочків намагалися турбуватися про свої заклади, але ж ви розумієте, речі не вічні, потрібно було оновлювати заклади і підтягувати їх до сучасного рівня, щоби створити нове освітнє середовище. Ми хочемо закласти дітям певні цінності, але й це робити потрібно у відповідному оточенні.

– Знаєте, я була приємно вражена тим, як проходить Ваше спілкування з вихователями у дитячому садочку, керівництвом та учителями шкіл. Це більше схоже на відкритий діалог, видається, що у Вас дуже дружні і довірливі стосунки. Немає цього відчуття, коли говорять завчений текст по шаблону. Як вдалося досягти такого взаєморозуміння?

– Скажу зразу, що було не просто і ці довірливі стосунки вибудовувались упродовж 2-х років. Той страх, який хоче подолати теперішній міністр освіти, присутній в усіх закладах освіти, зрештою, і у наші державі, незважаючи на те, що вона демократична. Ми боїмося…

Вікторія Ушакова