«Ти не можеш це вивчити? Нічого з тебе не вийде!», – фраза-табу, яку дозволяють собі говорити вчителі не лише державних закладів, а й приватних. Тернополяни, які віддають своїх дітей на додаткові заняття, повинні слідкувати, чи обраний ними спеціаліст насправді, окрім володіння матеріалом, знає, як допомогти учням розвинути здібності, при тому не лише на основі вроджених у дітей задатків.

Учень, який ніяк не може зрозуміти завдання – це проблема для вчителя, який не бажає прикладати зусилля, а лише демонструвати власні навики і вміння. Такий спеціаліст робить власні необґрунтовані до кінця прогнози щодо подальшого життя та успішності дитини. І справді у такого учня нічого не вийде, якщо не створити йому відповідних умов для відкриття нових здібностей, які можуть проявитись у будь-який момент життя, а не лише автоматично у дитинстві.  Більше того, причиною несприйняття учнем матеріалу в конкретний момент можуть бути обставини, в яких він живе, йдеться на naurok.com.ua.

Психологія визначає здібності як індивідуально-психологічні особливості людини, які ведуть до успішного виконання однієї чи кількох видів діяльності. Цікаво, що подають два зовсім протилежних підходи до розуміння та розвитку здібностей, йдеться на etwinning.com.ua.

Підхід 1

В основі розвитку здібностей лежать задатки – генетичні особливості мозку та нервової системи, органів відчуттів і руху (анатомічні, фізіологічні, психологічні особливості). Задатки проявляються в нашій схильності до певного виду чи кількох видів діяльності. Тому і важливо якнайшвидше виявити задатки дітей та цілеспрямовано формувати (вихованням та в процесі праці) їхні здібності. Відповідно до цього підходу, людині краще розвивати вроджені сильні якості і не розпилятися на іншу діяльність, і лише так можна стати по-справжньому успішним в обраній сфері. Тоді все буде відбуватись на автоматі. Але інколи у дитини не проявляються чітко жодні задатки. Тоді в дію слді запускати Підхід 2, який зобов’язаний врахувати вчитель.

Тож Підхід 2 – це про здібності, які розвиваються не на основі вроджених задатків, а через те, що природі людині властива здатність пристосовуватися до різних ситуацій. Відповідно, кожна людина може досягнути успіху в будь-якій сфері діяльності, якщо обставини складуться так, що вона не зможе не зробити певних дій. Згідно цього підходу, сенсом будь-якої людської діяльності є вирішення проблеми – ситуації, де щось чи хтось заважає отримати те, що потрібно. І поки людина не зіштовхнеться з такими перешкодами, в неї не розвиватимуться здібності, які допоможуть їх подолати.

Головна відмінність цих підходів у тому, що перший відкриває зелене світло для розвитку тільки тих сторін, які проявляються з дитинства. Тоді як другий підхід стверджує, що людина може відкрити в собі нові здібності в будь-який момент життя (може навіть свідомо шукати собі проблеми і намагатися їх вирішувати). Більше того, ще досі не дослідили, яка з цих теорій більше спрацьовує на практиці. Адже вроджені задатки без їх розвитку зникають. Коли ж задатки вроджені, у людини може бути більше браку мотивації докладати зусилля.

Що ж може зробити вчитель, аби допомогти учням розвинути їхні здібності?

Є учні, які виразно демонструють свої задатки. І вчитель повинен їх побачити та включити дитину в потрібну діяльність.

Ускладнений варіант – це учень, який поводить себе дуже невиразно і побачити його особливі якості досить важко. У таких випадках психологи рекомендують вчителю поглянути на дитину як на інопланетянина – так, ніби бачиш цю істоту вперше в житті – і спробувати зрозуміти: як він себе поводить, що його цікавить, з якою місією він прийшов у наш світ? Так само рекомендують дивитися на ті риси дітей, які на перший погляд видаються «негативними». Роздивіться їх так, ніби стикаєтесь з ними вперше і спробуйте уявити, де і в яких обставинах вони можуть бути корисними. Згадайте Тома Сойєра та історію з фарбуванням паркану. Читаючи про те, як він виконував це завдання, можна вважати його великим ледацюгою, або ж навпаки, побачити в ньому неабиякий лідерський хист.

У двох випадках потрібно давати учням задання та включати їх у роботу. Базові вимоги до діяльності:

1. Наявність різноплановості та сприятливого середовища

Чим різноманітнішою та більшою є кількість активностей, у які вчитель залучає дітей – тим більше шансів виявити їхні таланти. При цьому важливо створити такі умови, які б дозволяли дітям не боятися проявити себе. Найкраще для цього підходить середовище гри. Один з відомих дослідників людської культури Й. Хейзінга виявив, що гра від народження присутня у всіх сферах людського життя і саме вона багато в чому формує людину. З одного боку тут діють особливі умови та правила, де людині дозволено більше, ніж у звичайному житті (зокрема, спробувати себе у зовсім нових ролях), з іншого – гра дозволяє дітям досить точно відтворити «модель світу дорослих», краще пізнати та підготуватися до реалій життя. Все це допомагає розвивати одночасно цілий комплекс здібностей.

2. Складність

Оптимальний рівень складності нової діяльності – той, де учень може досягнути поставлених цілей не одразу, а доклавши певну кількість зусиль. У свою чергу вчитель має допомогти учням набути певних знань та навичок, які потрібні для успішного досягнення мети.

Водночас він має дати можливість дітям взяти всю відповідальність (або більшу її частину)за виконання завдань. Що може стимулювати дитину взяти на себе таку відповідальність? Постійний розвиток працелюбності й здатності доводити справу до кінця. У процесі діяльності вчитель має показати дітям, як важливо вміти ставити перед собою цілі та досягати потрібного результату. І нехай частина проміжних завдань буде виконана далеко не ідеально, навчити дітей не боятися зробити помилку та показати їм, що будь-яку помилку можна виправити, – це ще одна важлива місія вчителя.

3. Наявність командної роботи

Невід’ємним елементом для розвитку здібностей є командна робота. Вона допомагає дітям подолати страх нового («гуртом і батька легше бити»), розкриває найцінніші якості людини – здатність будувати відносини та співпрацювати з іншими, емпатію, вміння залагоджувати конфлікти, лідерство тощо. Звісно, деякі діти ефективніше справляються з поставленим завданням наодинці (наприклад ті, що мають дослідницький хист). Але якщо це завдання дитина робить для «спільного блага» команди – це дозволяє їй відчути свою потрібність іншим людям. Злагоджена команда, де кожен учень знає та любить свою роль, сама по собі стає потужним стимулом до будь-якої нової діяльності.

4. Наповненість сенсом

Будь-яка діяльність не може стати успішною без наявності мотивації в її учасників. Для цього потрібно, аби вона стала наповнена сенсом. Краще, коли така глибинна основа діяльності складається не лише з «особистих вигод», а й з «вищої мети». Звісно, потрібно показати дітям, чим нова діяльність може бути корисною: що нового вони взнають, яких навичок набудуть, як це допоможе їм у теперішньому та майбутньому житті. Та не менш важливо знайти спільний для всіх вищий сенс – наприклад, чим ця діяльність може бути корисна нашій команді, нашим сім’ям, школі, країні, світу. Також, пізнаючи сильні сторони дітей, не забувайте їх хвалити (пам’ятаючи золоте правило, що критикувати потрібно наодинці, а хвалити – перед усіма). Це стане для них додатковою мотивацією та стимулом.

Фото з відкритих джерел