Підземні лабіринти міста на Тернопільщині зберігають не одну таємницю (фото)
Історик, дослідник минулого Тернопільщини Руслан Підставка, на своїй сторінці у Facebook навів цікаві факти щодо підземних лабіринтів Збаража і не тільки цього давнього міста на Тернопільщині із понад 800-річною історією.
- Найбільш таємничими і покритими містичним ореолом в будь - якому місті чи замку є підземелля чи підземні ходи. Все, що недоступне і скрите від очей (а особливо, під землею) викликає не просто живий інтерес, а непереборне бажання доторкнутися до містично-невідомого.
Легенди про підземні ходи із Збаразького замку до монастиря, а потім - аж до Колодна (бо там теж був замок) побутують в середовищі краєзнавців і городян не випадково, адже бажання чуда малює його у своїй уяві, - розповідає історик.
Але, за його словами, все трохи прозаїчніше. Перш за все, потрібно розмежувати поняття підземелля (льохи), як підземні камери для різних цілей (природні холодильники, приміщення для допитів і тортур, таємні скарбниці і т.п.), і підземні ходи (як правило, підземні переходи різної протяжності для скритої комунікації чи евакуації в разі небезпеки). Останні дуже часто використовувалися в укріпленнях, розташованих на високому пагорбі (мисі) і вели до схилу біля найближчої водойми (річки, ставу чи озера). Саме водні артерії були не тільки скритого виходу з оточення, а й, в разі необхідності, джерелом поповнення питної води для залоги.
- Мені відомі на Тернопіллі, принаймі, три такі приклади (Язловець, Вишнівець, Збараж), але думаю, що їх набагато більше.
- Ще в кінці позаминулого століття ця думка була досить поширеною у фахівців. Як зазначає відомий дослідник старовини і археолог кін. ХІХ ст. Адам Кіркор, - традиція мовчить, що так само, як зі старого замку в Збаражі, так і з Монастирка ідуть підземні льохи. Це виглядає правдоподібно, але їх віднайдення є дуже важке. Льохи ті мусіли провадити до Гнізної, писав дослідник, - продовжує Руслан Підставка.
- Зовсім інша справа - підземелля середмістя (і льохи, і підземні переходи). Якщо функція льохів була така ж сама (холодильні камери), то підземні переходи між спорудами центральної частини міста (де мешкали, в основному, євреї) дозволяли уникнути небезпеки в разі нападу.
Той же Кіркор зазначає, що ...на Поділлі відомі льохи в глині, але таких розлогих і старожитних, як в Збаражі, немає ніде. І далі - В наріжному будинку Озіяша Шейна, є льох, до якого ведуть 32 сходинки, але і далі поверхня поступово знижується в глибину. Вхід вузький, початково був засипаний землею та привалений великим каменем. Довжина цього льоху (мається на увазі не тільки камера, а й хід) біля 30-ти метрів у вигляді вузького коридору з багатьма більшими і меншими нішами в стінах.
- Підземелля поділяється на декілька рамен з дуже оригінальною мережею. Спочатку стіни ходу муровані з великих каменів. Стеля, у формі склепіння з глини, конічної форми, дуже гладка, без сколів і зубчиків, тверда як скеля. Далі, взагалі, камені відсутні, а ходи зі споду до верху прориті суто в глині (імовірно, це вже суглинковий шар). Глибина льоху і ходу складає більше 12 метрів під землею.
- Вся територія, де зараз місто, колись була вкрита лісом. Можливо, під час татарських нападів мешканці, ще Старого Збаража викопали цей льох, як криївку, в якій переховували свої скарби, а може і самі тут переховувалися, - цитує Кіркора історик.
На його переконання, дослідження підземель центральної історичної частини Збаража (і не тільки), їх розчистка, безпечний доступ та відповідна промоція, дозволить створити конкурентноздатний туристичний продукт, скажімо, за назвою «Підземний Збараж».
І перспективність такого виду мандрівок очевидна.
Фото з допису
