Коли декілька років тому Оксана Ціпліцька переїхала в Білорусь, знала, що хоче розвивати свою справу, а ще — бути корисною для рідної країни та тієї, де зараз мешкає.

І це вдалося. Пані Оксана викладає на курсах української мови при посольстві України в Мінську та разом із партнеркою Мариною Ахмедовою заснувала компанію Muraška Adziennie, котра виготовляє дизайнерські шовкові хустки з білоруськими мотивами.

Солідарність і вивчення мови

— Я переїхала в Білорусь у 2016 році до чоловіка. Спершу не знала, чим займатимусь, але хотіла бути корисною для України. Системні знання української допомогли опанувати білоруську, а згодом вільно спілкуватись, читати й писати нею. Якось натрапила на оголошення про перший набір на курси української — це був 2017 рік, вирішила зателефонувати й запропонувати допомогу. Варто сказати, що у Білорусі українська діаспора не така згуртована, як у Америці чи Канаді — вона розсіяна, немає активного ядра, тому допомога у проукраїнських заходах потрібна. За фахом я філологиня, хоча в Україні працювала журналісткою. Я й не думала, що у Білорусі працюватиму за фахом. Мене взяли викладачкою. Ніхто з організаторів та викладачів — нас було двоє — не сподівався, що тих, котрі хотітимуть навчатись української, буде так багато. На перше заняття прийшло близько сотні. Думали, наступного року буде менше, але прийшло навіть більше — і так три роки, що діє школа. Половина учнів отримує сертифікат про закінчення курсів, бо ж не всі залишаються докінця. Цікаво, що є ті, котрі після успішного закінчення, приходить наступного року, щоби поглибити знання. Тому тепер у нас є заняття двох рівнів складності, — розповідає Оксана Ціпліцька.

Уроки виявились корисними не тільки для тих, хто їх відвідує, а й для співрозмовниці — каже, багато теоретичного матеріалу забулось, а готуючись до занять, пригадала. Крім того, наведення міжмовних паралелей, котре використовує для пояснення матеріалу, допомагає збагатити і власний словниковий запас.

— Я не прив’язана до планів чи норм — вільна у моделі навчання. Мені подобається, що я викладаю рідну мову у вільній атмосфері. Я розповідаю учням про діалекти, регіональні специфіки. Якщо у перші роки у нас лише вироблялась методика, то тепер вона вже досить сформована і дає результати. Деякі учні настільки добре володіють українською, що їх легко сплутати з українцями, — провадить мову далі співрозмовниця. —Ми ділимось цікавою інформацією, обговорюємо прочитане й побачене. Приємно, що абсолютна більшість тих, котрі відвідували курси, стають друзями, у нас створилась своєрідна тусовка.

випуск 2019 (2)

Запитую про причини інтересу білорусів до української. Оксана Ціпліцька відповідає, що він зріс після Революції гідності, а разом із ним — співпереживання, солідарність. Для частини наша мова становить прикладний інтерес, приміром, планують проводити екскурсії для туристів. Багато вивчають українську із туристичною метою — нашу країну вони люблять відвідувати, вивчати побут. Пані Оксана розповідає, що білоруси дуже тішаться, коли приїжджаючи, скажімо, до Львова, говорять українською і чують похвалу знанню мови. І звісно, є ті, котрим наша потрібна в роботі — як ось науковці чи перекладачі.

— Багато хто має достатній базовий рівень, аби одразу читати або розуміти розмову. Чимало білорусів мають українське походження. Заняття відвідував хлопець із прекрасною чистою українською. Я запитала, чи були в нього роду українці, він відповів ствердно, проте розповів, що всі вони російськомовні, він перший, хто в родині вивчає українську, — розповідає Оксана Ціпліцька. — Отже, генна пам’ять таки є. Я помітила, що тим, хто має українське коріння, вивчити українську мову переважно легше, ніж тим, котрі його не мають.   

Наївне мистецтво в моді

— Зараз у Білорусі новий етап національного самоусвідомлення, зокрема, повертається інтерес до білоруської мови та культури, — каже співрозмовниця. — Хоча й відбуваються ці процеси повільно, — білоруси дуже обережно до всього ставляться. Можна говорити про новий етап національного самоусвідомлення.   

Дотичний до цього другий напрямок діяльності Оксани Ціпліцької, пов’язаний із білоруською культурною спадщиною та модою.

— Для мене важливо бути корисною країні, де мешкаю. Планувала розвивати сім’ю, хотіла приділяти дитині багато часу, але займатись своєю справою. Якось запитала знайому дизайнерку, скільки коштував би розроблений нею принт, ми розговорились і вона розповіла, що давно міркує про одяг із принтами, котрі були б не просто вдалими малюнками, а мали певний сенс. Ми визначили, що хочемо робити, і трохи більше, ніж за пів року, стартували з першою колекцією хусток із білоруськими мотивами. Так з’явилось Muraška Adziennie, котра почалась із успішної краудфандингової кампанії, — пригадує співрозмовниця.  

Натхненням для створення принтів першої колекції стали малюнки білоруської мисткині початку двадцятого століття Алєни Кіш, про яку відомо дуже мало. Її наївне мистецтво стало широко відоме по смерті художниці — органічно вписалось у світовий контекст. Важливо зауважити, що ці хустки — не просто використання елементів малюнків Алєни Кіш — Марина Ахмедова по-своєму інтерпретує та опрацьовує зображення.

— Перша виставка, котру я відвідала в Білорусі — експозиція робіт Алєни Кіш. А Марину давно захоплювала творчість цієї народної майстрині. Тому, коли думали над першою колекцією, нам обом одночасно спала на думку творчість Алєни Кіш. Нас привабила самобутність її робіт, те, що вони мають підґрунтя у традиційному білоруському мистецтві, а її ім’я у світовому мистецтві асоціюється з цією країною. Крім того, у неї була доля, характерна для багатьох митців. І звісно, нам подобається естетика цієї художниці.

Чому хустки? Це особливий аксесуар — вважає співрозмовниця. Їх можна носити завжди. Це класика, котра є сучасною.

— Ми не женемось за кількістю чи швидкістю. Це не масовий продукт. Кожна хустка відмальовується вручну, потім  малюнок цифровим друком наносять на матовий шовк. Дехто вважає, що хустки задорогі, проте це зумовлено і матеріалом, і способом виготовлення. Є речі, котрі не повинні бути дешевими, бо низька ціна їх знецінює. Нас дуже тішить, що вдалось створити свою спільноту, маємо улюблених клієнтів, серед яких і студентки, і дипломатки, приміром, голова уряду представництва ЄС в Білорусі Андреа Вікторин і Повірена у справах США в Білорусі Дженіфер Мур, і викладачки, і мами в декреті — жінки різного віку, статку, які поділяють наші цінності. Ми працюємо у своєму темпі та не поспішаємо. Тепер готуємо другу колекцію, — каже Оксана Ціпліцька. — Ми з’явилися у правильному місці, в правильний час, із тим, що потрібно було. Як на мене, Muraška Adziennie — це велика справа для становлення культурної самоідентифікації, для просування у сучасну моду білоруського — автентичного, а не шароварного. Це високоякісний продукт. Мені дуже приємно, коли нас називають білоруським Hermes.

9

На цьому можна було б і завершити. Додам тільки, що зараз Оксана Ціпліцька у рідних Бережанах — каже любить провідувати родину, котра мешкає тут, тож щойно відновили авіаперельоти — приїхала погостювати. Крім того, в Білорусі зараз з чоловіком активно працюють над ще одним проєктом — створенням хостелу у віддаленому населеному пункті. Тож ще матимемо про що поспілкуватись.

Анна Золотнюк

Фото надала Оксана Ціпліцька