Про індійське місто майбутнього Ауровіль чула давно, але потрапити туди щоразу не вдавалося. Ще два роки тому мені розповідали, що головному архітектору цього міста приходять у снах дивовижні проекти майбутніх будинків, і він потім втілює їх у земному житті. Індія така величезна, там є стільки всякої дивовижі, що краще, перш ніж вирушати у далекі мандри, скласти хоча б невеличкий план подорожі. Нарешті мені пощастило…

Для себе назву Ауровіль я переклала як «місто аури», згадавши шкільні знання із французької. Однак глибинний переклад зовсім інший: Світанкове місто або місто Світанку. Назва неймовірно гарна.

Місто розташоване у штаті Тамилнаду неподалік старовинного і не менш відомого міста Пудучеррі. Ідея створити серед пустелі це диво належить Міррі Альфассі (Матері), послідовниці засновника інтегральної Йоги Шрі Ауробіндо. Ідею цієї жінки створити всесвітнє місто, де чоловіки та жінки могли б жити у повній злагоді і гармонії, місто, яке житиме поза релігіями, поза політикою, поза національностями, підтримало ЮНЕСКО. 

Соціальний експеримент

Індійський уряд погодився на цей соціальний експеримент. Розпочався він 28 лютого 1968 року і триває досі. Ауровіль має особливий статус, в основі якого лежать Принципи. Їх проголосила Жінка-Мати 45 років тому, коли в центрі майбутнього міста закладалася мармурова урна, в яку поклали землю представників 124 країн світу як символ єдності людства. Ось ці Принципи:

1. Ауровіль не належить нікому окремо, тільки всьому людству. Щоб у ньому жити, треба бути щирим, із відкритим серцем, у кожній людині бачити Божественну присутність.
2. Ауровіль – це місце безкінечного пізнання та прогресу, обитель вічної молодості.
3. Ауровіль – це міст між минулим і майбутнім. Прорив до майбутньої свідомості.
4. Ауровіль – місце матеріального і духовного пошуків та досліджень для живого втілення істинної людської єдності.

Невдовзі обрана територія зазеленіла мільйонними саджанцями. Було збудовано земельні вали для утримання дощової води, споруджено плоти в каньйонах, щоб вода не встигала втекти в океан.

І ось ми потрапляємо в місто через… кладку над озером з лотосами, оповиту ліанами та іншими чудернацькими рослинами, які ростуть лише у тропіках. Перше враження, що ти опинився у якомусь густо насадженому парку. Тут оригінальні за формою будиночки-павільйони, в яких можна врятуватися від дошкульної спеки, скуштувати морозиво і солодку воду.

А далі ми вирушаємо вглиб вищезгаданого парку-лісу. Двічі нас зупиняє охорона біля будок, цікавляться, хто, звідки і куди і – бажають приємної екскурсії. Місто унікальне тим, що ніде не видно жодного закладу, установи чи багатоповерхівок, які ми звикли бачити в містах. Приватні будинки сховані у зелених садках, де люди живуть общинами і відгороджені від дороги живоплотом із зелених кущів та дерев. Таких общин сьогодні п’ятдесят. Назви високодуховні: «Братство», «Перетворення», «Милість», «Прагнення» тощо. Одночасно тут живуть тамільці, французи, німці, бангладешці, голландці. Є й українці, росіяни. Їх близько двадцяти, приїхали на початку 90-х, коли розвалився Союз. Всього у місті понад 30 національностей. 

Враження під час піших мандрів трохи дивні. Офіційно ти ніби знаходишся в місті, але самого міста, як такого, насправді й не бачиш.

Влада міста – Збори Мешканців               

Керують і слідкують за всім, що відбувається в Ауровілі, Робочі групи. А серйозні рішення приймаються Зборами Мешканців (Resident Assembly). У 1988 році Парламент Індії створив Ауровільську Фундацію, орган, якому юридично належить вся ауровільська власність. Освіта, здоров’я, спорт, відвідування концертів, деякі послуги – все це безкоштовно. Більшість отримує «підтримку», необхідну на елементарні потреби, із Центрального фонду колективної економіки. Три тисячі мешканців працюють на 170 підприємствах: продукують художні вироби, офсетний друк, виготовляють одяг, вітряки, засоби для виробництва метану із біологічних відходів тощо. Частина доходу віддається на розвиток міста.

Дітей виховують і навчають так, щоб вони не втрачали зв’язку зі своїми душами. Діти самі вибирають навчальні предмети, особливо в старших класах. Сьогодні в місті проводиться дуже багато експериментів, адже їхня кінцева мета: позбутися грошового обігу всередині Ауровіля.

Найзагадковіша споруда – Матрімандір

Матрімандір на санскриті означає «Храм Матері». Це величезна куля із чистого золота посередині оксамитової луки. Перша думка після побаченого: НЛО. Під сонячними променями куля так виблискує, так світиться, що на підсвідомому рівні починаєш обертатися довкола себе з думкою, що зараз десь вигулькнуть прибульці… У 36 метрах довкола, у12 пелюстках, розташовані кімнати для медитацій.

Внутрішня зала кулі - циліндричної форми, викладена з білого мармуру, всередині 12 колон по колу, які… нічого не підпирають. У самісінькому центрі на п’єдесталі - найбільший у світі цілісний сферичний кристал. Опівдні, коли сонце вже високо, його промені фокусуються на верхню точку кристалу, і тоді повітря довкола перетворюється на міріади діамантових блискіток. Описати словами це явище просто нереально. Кришталева куля діаметром 70 сантиметрів була оброблена в Німеччині на фірмі «Карл Цейс» і подарована Ауровілю.

Якщо ви хочете декілька днів пожити в Ауровілі, треба відразу братися до праці, влаштувавшись на якусь роботу. Якщо ж відважилися тут жити постійно, треба вкласти у житло свої кошти, але власності своєї тут ніколи ви не матимете. Все спільне. Ауровіль спочатку у мене асоціювався з утопічним твором італійського священика Кампанели «Місто Сонця», де всі жили общиною. Щоправда, там була присутня смертна кара за те, що жінка користувалася косметикою і ходила на високих підборах! Але це було в далекому 16-ому столітті…

В Ауровілі сьогодні мешкає понад три тисячі людей з різних країн світу, це ті, які стали на шлях духовного пошуку. Я бачила їхні щасливі очі та осяйні, нічим не заклопотані усмішки. Одним словом, фантастика!

До слова: єдиний недолік Ауровілю – там заборонено фотографувати. Але деякі світлини зробити вдалося.

Валентина СЕМЕНЯК.

Фото автора.