Відчути атмосферу прифронтової зони, що на сході України, а також почути «живі» спогади і враження учасника бойових дій змогли тернополяни. 

Прем'єрний показ фільму «Східняк» відбувся у Тернополі вчора, 27 серпня. У гості до шанувальників кіно завітали режисер стрічки Андрій Іванюк і генеральний продюсер Володимир Філіппов. Виконавець головної ролі Богдан Бенюк пообіцяв відвідати наше місто іншим разом.

Зала

Нагадаємо, у прокаті ця картина – із 20 серпня. Фінансувало створення фільму Держкіно. Стрічка заснована на реальних подіях війни на сході України. Проте батальних сцен, притаманних бойовику, там фактично немає. Адже історія розповідає про один день, коли двом бійцям довелося проїхати буремним Донбасом уздовж лінії фронту.

Головним героям фільму треба, щоб ротний виписав будматеріали для укріплення їхнього бліндажу, бо ще один обстріл їхній підрозділ «на передку» може не пережити. Саме дорогою із вояками на позивні «Борода» і «Режісьор» трапляються різні пригоди, причому – і смішні, і не дуже. Власне, такою і була задумка автора – Андрія Іванюка. Він сам понад рік служив у ЗСУ, при цьому більш як 8 місяців – в окопах. Тож, власне, вся сюжетна лінія, то – його спогади, записані у коротких передишках між боями.

– Фільм «Східняк» – прем’єрна стрічка Андрія, причому із нею пов’язана дуже смішна історія, – пригадує Володимир Філіппов. – Насправді, він – учень Михайла Іллєнка. Саме він порадив показати мені сценарій майбутньої короткометражки. А вийшло так, що Андрій переплутав папки і приніс мені сценарій, який став основою «Східняка». Я прочитав. Побачив, що так якось все розлого, зовсім на короткометражку не схоже. Але я відразу зрозумів, що цю річ написала людина, яка сама все відчула.

Звісно, розкривати всі секрети задуму авторів стрічки – не варто, адже майбутнім глядачам не буде цікаво її дивитися. Втім, дещо таки впало в око під час презентації. Скажімо, Андрію Іванюку було дуже важко стримати емоції при спілкуванні. Було помітно, що особистий досвід і непрості спогади все ще – дуже болючі.

– Коли я демобілізувався, то категорично відмовлявся навіть говорити на цю тему, – розповідає режисер. – Я продовжував навчання, знімав короткометражки. Думаю, що багато ветеранів таку мою позицію зрозуміють. Однак якось так трапилося, що потрібно було дуже швидко написати якийсь сценарій. Так і з’явилася ця історія. В її основу лягли записи із мого щоденника. Я записував у ньому найцікавіші враження, розповіді друзів, аби вони просто не стерлися з пам’яті.

Так, у стрічці є чимало моментів, які не назвеш привабливими. Здається, полюбити той край – із безкінечними териконами, замінованими полями, людьми, які, м’яко кажучи, не люблять Україну і її захисників, – неможливо. Але! Виявляється, донецькі степи так просто не відпускають ані «східняка», для якого ця земля є рідною, ані вояка, який народився на Франківщині і навчався у Києві. Тож Андрій Іванюк чесно зізнався, що дійсно під час війни… полюбив Донбас.

Прикметно, що показ стрічки завершився оваціями, які довго не змовкали у затишному кінозалі «Злата». До речі, після прем'єри відбулася і дуже приємна розмова із глядачами. Зокрема, Андрій Іванюк пригадав цікаву історію про барана, якого так і не змогли приготувати з нагоди дня народження двох бойових друзів. Навіть на війні, коли щодня не знаєш, чи доживеш, до ранку, люди є люди…

Фото і відео авторки