Люди-скульптури у проєкті чортківського фотографа
Фотопроєкт «Скульптура» — серію реплік на роботи великих скульпторів цими днями представив чортківський молодий фотограф Антон Гонтар.
— У сучасному контексті ці скульптурні шедеври набувають нового значення. Ідея проєкту — не лише захопити естетикою класичного мистецтва, а й нагадати, що кожен із нас є творцем і творінням водночас. Справжня мета людини — усвідомити це та діяти згідно з принципом любові до себе та інших, — каже Антон Гонтар.
Він займається фотографією вже десять років. Спершу допомагав батькові під час зйомок і фотографував друзів. Навчався культурології в Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича. Коли повернувся додому, продовжив активно займатися фотографією, зокрема, працює фотографом у чортківському клубі, спеціалізується на випускних альбомах. Понад усе любить фотографувати людей у нестандартних, дивних, але характерних для них образах.
Я поспілкувалася із фотографом, аби розпитати детальніше про проєкт і його мету.
— Доброго дня, Антоне. Як з’явилася ідея створити фотосерію «Скульптура»?
— Доброго дня, Анно. Я вважаю, що фотографія — недооцінений вид діяльності, а фотографії мають нести глибокий зміст.
Це мистецтво є одним із засобів впливу на людей, через нього можна донести важливі, актуальні посили. Саме тому я захотів створити щось масштабне, щось таке, що можна показати широкому колу людей.
Я виховувався в досить творчій сім'ї, а навчання на культурології підсилило захоплення прекрасним. Коли задумав створити серію фотографій, одразу знав, що вона буде відсиланням до мистецької спадщини. З цією думкою я проходив два місяці, а потім до мене прийшла ідея проєкту «Скульптура».
Я радився зі своєю сестрою Олею (вона стилістка), як створити характерний стиль для фото, ми міркували, як за допомогою деталей передати ідею проєкту та створити особливий настрій. У процесі цих розмов і з’явилася концепція серії.
Як виявилося, ми вибрали правильну ідею та засоби її розкриття — у цьому переконався на відкритті фотопроєкту «Скульптура», бо ці роботи сильно захопили чортків‘ян.
— Розкажіть, скільки світлин у нього входить, як довго працювали над ним?
— Проєкт формують 12 робіт, заснованих на скульптурах різних авторів, серед них: Мікеланджело Буонарроті, Огюст Роден, Іоан Пінзель та Антоніо Канова.
Першу фоторепліку «П‘єта» ми відзняли у серпні після заходу сонця просто неба, чим задали високу планку. Більшість інших робіт фотографував у приміщенні, оскільки температура повітря була низькою, а ризикувати своїм здоров‘ям і моделей не хотілося.
Останнє в часі фото «Людство проти зла» ми зробили наприкінці листопада в тому ж клубі, де відбулася виставка. Тож від народження ідеї до її втілення пройшло пів року.
— Як добирали скульптури, котрі повторили у світлинах?
— Кожна скульптура — не тільки впізнавана й відома, це ще й відбиток епохи, характерна репрезентація стилю майстра.
Обираючи скульптури, котрі мав намір відтворити у фото, надавав перевагу тим, котрі добре знані, адже так глядач має нагоду порівняти оригінал та репліку, помітити різницю у них і поміркувати, чому вона з’явилася.
Сміливо можу сказати, що бачив кожну з цих скульптур, починаючи від тих, котрі створені в Античності, закінчуючи тими, що створені у минулому столітті, а ще, працюючи над проєктом, прочитав про них чимало. Я навіть склав список своїх улюблених робіт кожної епохи!
— Які було найскладніше повторити й чому?
— Кожна робота по-своєму складна. Адже ми намагалися відтворити деталі максимально наближено до оригіналу. Приміром, для багатьох фотографій використовували тканину. Її потрібно було задрапувати максимально наближено до того, як це було зроблено на скульптурі. Не менш складним було й гримування — не рідко воно тривало годинами.
Але точно найскладніше було моделям. Інколи вони годину стояли в одній позі, рухаючи лише однією частиною тіла й чекали, поки я зроблю ідеальний кадр. Тим моделям, котрим ще й треба було постійно показувати певну емоцію, можу тільки поспівчувати (сміється — А.З.)! Проте всі друзі та знайомі, котрі не побоялись позувати мені для проєкту, справились на відмінно!
— Цікаво, що скульптура — просторова робота, тому буде мати інший вигляд, коли зміниться освітлення, а ось фото — двовимірний, і тут можна вибрати тільки певну схему освітлення, котре одночасно буде інтерпретацією роботи. Як визначались зі схемою освітлення?
— Дійсно, при зміні схеми світла кадр повністю мінявся. Я підбирав схему освітлення для кожного фото. Розставити освітлювальні пристрої, відрегулювати інтенсивність їхньої роботи — окремий пункт зйомки, який забирав інколи більше часу, ніж саме знімання!
Я хотів акцентувати на кожній складці тканини, яка так добре передає об‘єм, а крім того на тілі, здається, натурники були справжніми атлетами з ідеальними формами й рельєфними м’язами, тому підкреслити фактуру тіла було не менш важливо.
— А ще залежно від кута споглядання, змінюються акценти. Отже, питання ширше — що вам було принципово відтворити у фотографії, а де могли відійти від оригіналу?
— Важливим було передати саме ту емоцію на обличчі, яку задумав автор, і відтворити потрібну позу, напруживши ті ж м’язи, що й натурники.
Інший аспект — під час обробки фото хотілося перетворити тканину на камінь, проте пізніше прийшло розуміння того, що це фоторепліка, де тканина відіграє ключову роль. Тому відмовився від того, аби гратися в імітацію, а дозволив фото бути власне фото.
— “Три грації”, “Давид”, “Дафна”, “Пієта” — це ті твори, котрі ідентифікувала. Як думаєте, глядачеві потрібно знати оригінали?
— Не потрібно бути мистецтвознавцем, культурологом чи архітектором, аби знати скульптури, на котрі посилаюся в добірці.
Навіть, якщо людина ніколи не бачила ці статуї наживо, їх назви та авторів знати варто, принаймні, аби пояснити своїй дитині, що то за чоловік без рук.
Кожна робота — це маніфест скульптора. Завдяки цьому ми можемо спостерігати, як розвивалася культура, й чому розвивається вона саме так.
— Чи під час знімання проєкту помітили таке, що раніше проходило повз увагу?
— Я завжди старався якнайсерйозніше підходити до організації фотосесій, але тільки нещодавно зрозумів наскільки важливими є люди в команді. Зі всім самому встигнути нереально, якби не допомога під час підготовки й роботи над проєктом, — нічого не вийшло б.
Не менш важлива співпраця з моделями. Фотограф повинен правильно донести ідею та пояснити, навіщо все це робиться, аби вони загорілися разом задумом, не менш важливо точно сформулювати завдання. На зйомці потрібно пам‘ятати, що моделям також важко.
Я переконаний, що позитивний настрій та сприятлива для творчості атмосфера — запорука успіху.
— І наостанок. Чого фотограф може навчитися в скульптора?
— Фотограф повинен завжди вчитися у визначних творців мистецтва, і у скульпторів, зокрема. Навчитися бачити об‘єм у кадрі та правильно розставляти акценти — головне завдання кожного фотографа, надто ж того, котрий тільки розпочинає свою діяльність. Окрім цього, детальне розглядання та вивчення скульптур може бути хорошим поштовхом до створення чогось нового.
Анна Золотнюк
Фото надані Антоном Гонтарем
