Під час австралійських мандрів Сергій Лазо згадав не лише молодість, а й став internationalstar

Хто не знає Сергія Лазо та його пісень? Поет-бард, драматург, член НСПУ та НСЖУ. Нещодавно Сергій  повернувся із творчої поїздки до Мельбурна. Про свої враження розповів «Терену».

- Сергію, як Ви опинились на австралійській землі?

- З Леоном (Ронсоном) ми разом вчилися в школі, були близькими друзями, заслуховувалися бітлами, створили першу в Житомирі рок-групу… Він став одним із героїв мого автобіографічного роману «Концерт для самотнього голосу з незлагодженим оркестром». Минуло більше 20-ти років, як він із родиною переїхав до Австралії. Весь цей час ми не зустрічались, кілька років спілкувались і планували побачитися. Леон запросив до себе в гості, і я подався в австралійські мандри…

- Товариш дитинства був модератором творчих зустрічей?

- Так, Леон зв’язався з мельбурнським слов’янським літоб’єднанням, досить великою суспільною організацією, яка має свій статут, видавництво, альманах, підтримується владою… Їм дуже сподобалися мої вірші, і вони запропонували творчу зустріч. До речі, всі свої поїздки я намагаюсь якось пов’язувати з творчим спілкуванням (так минулоріч було і в Нью-Йорку), звісно, така пропозиція мене влаштовувала.

(Із записів на сторінці Сергія Лазо у Фейсбуці (цитую). «Час вже щось розповісти про власні австралійські концерти. Все відбувалось за класичним сюжетом "с корабля на бал": на другий день перебування два виступи поспіль. Перший - у Ormond Senior Citizen Centre. Пристойний зал, поважна публіка, чудова атмосфера. Ініціатива літоб'єдання Мельбурна "Лукоморье" в особі Зеника Шмейліна (Львів, Бердянськ)- веселої творчої людини, у якої я навіть день гостював (красно дякую!). Людей багато, виявилось, чимало з них мають українське коріння, тож російськомовний формат цілком природньо трансформувався в український. Відповідно - "Ти подобаєшся мені" (і тут знають!!!), "Ні обіцянок..." Дуже зворушлива зустріч і тепле відношення до України. Другий концерт - це своєрідний квартирник, але у австралійському форматі. Взагалі, це клубне шоу у дуже крутому обійсті з парком, мармуром і басейнами, відомими екстрасенсами, кухарями, дизайнерами. Мене презентували як internationalstar, musicianandwriter (згадується давня хохма: я стар, я стар, я SuperStar), що, звісно, приємно... З другого концерту шестихвилинний ролик з BohemianRhapsodyClub». 
https://www.youtube.com/watch?v=9xdVik3gcIA&feature=youtu.be

- Які враження від цієї землі? Чесно кажучи, особисто у мене Австралія асоціюється з мандрівником Міклухо-Маклаєм (далась взнаки географія радянських підручників).

- Як землю я сприймав Австралію через ілюмінатор літака або на карті бортового комп’ютера, який є на кожному сидінні. Я не подорожував територією. Два тижні – це в основному мельбурнські пригоди, і то мушу зізнатися, що для такого міста це не термін. Дивне поєднання вікторіанських будівель (ідеально відреставрованих!) із надсучасною архітектурою дзеркальних хмарочосів та модернових комплексів. Океан, широка річка, розкішні паркові зони і загальна атмосфера чистоти, вихованості, неквапливого і приємного ритму життя… Ми їздили до гарячих джерел, кілька днів жили в готелі гольф-клубу…

 - Які твори презентували?

 - Вибране «Баловство небес», «Майстри часу» (із диском), цьогорічний «Іnший простір».

- Чим запамятались нові цікаві знайомства? 

- Сіма Цискіна. З нею спочатку познайомився заочно під час австралійського інтерв’ю по телефону, а потім вже наочно - на своєму концерті у Мельбурні. Вона чудовий журналіст, цікавий співрозмовник, людина відкритої душі і доброго серця. З власної ініціативи запросила нас на радіо, провела цікаву екскурсію таємними закапелками австралійської радіокомпанії. За що їй величезне спасибі. Останній день перебування в Мельбурні видався напрочуд казковим. Зранку Ронсон познайомив з Аланом Заводом, фантастичним піаністом, якого свого часу запросив до Америки Дюк Елінгтон, де він потім грав у оркестрах Глена Міллера, М.Фергюсона, виступав разом із Джорджем Бенсоном та Френком Заппою (http://www.allanzavod.com) - дах зриває!!! Абсолютно розкута людина, з неперевершеним почуттям гумору і радісним відображенням південного австралійського сонця на обличчі. Увечері він запросив на свій джазовий концерт...

Це було в італійському ресторані: десь біля десятка столиків. Міні-сцена, класичний квартет: піаніно, саксофон, контрабас, ударні. І раптом зазвучала темка з моєї першої молодості Sunny Afternoon, це TheKinksиз, далекі  60-ті... Я починаю підспівувати і ми вже звучимо разом із солістом-саксофоністом. Він похитує саксофоном, співає і краєм вуха несподівано чує невідомо звідки бек-вокал. Здивовано оглядає залу… Жестами  кличе мене на сцену. Йдучи, витанцьовую аж до самого мікрофону. Публіка шокована! Ніхто не розуміє, що відбувається насправді. Чи це фокус  із підсунутою качкою, чи справді експромт. А ми співаємо разом!  А потім ще імпровізація в діалозі із саксофоном! Зриваються шалені аплодисменти, братаємося з музикантами… I`m Sergey Lazo from Ukraina. It’smylasteveningin Avstralia, tomorrow I willgoto Kiev, butnowI`mhappyto bewithyou... І в залі, та й  на вулиці підходили люди, дякували і казали,  що люблять Україну... Ех. Ця маленька зірковість несе в собі таке радісне свято для душі! Мрію привезти Аллона Завода на гарний джазовий фестиваль до України. До речі, з’ясувалось, що у його матері українське коріння.

- Це світ музики. А як ставитесь до експериментів у літературі? Чи встигаєте  за новинами літературного світу?

- Кожна творча людина – експериментатор. Коли закінчується пошук нового, художник стає ремісником. Я намагаюсь тримати руку на пульсі, не пропускаю цікавих подій, фестів, слідкую за новими книгами, тішусь молодою українською поезією. Мрію дочитати власну бібліотеку, але мушу зізнатися, це практично нереально… Вона приречено поповнюється…

- Ваше особисте життя завжди у затінні. Якщо не секрет, розкажіть про свою сім'ю.

- З дружиною Наталею ми разом вже 37 років. Дуже її люблю і поважаю, бо це неабияке випробування – стільки років жити з поетом-музикантом… Маємо сина Євгена та дочку Анастасію, маємо чудових онуків Марійку, Гошу та Беллу. Вони в Києві, і ми там буваємо частіше, ніж у Тернополі.

- Ваша половинка поділяє погляди Вашого світогляду?

- Головне, що ми не занурюємось у політику. Це страшна прірва, яка поглинає знайомих, друзів і навіть родичів. Знаю по собі. Наталя цікавиться ізотерикою, я моніторю сучасний літпроцес. Так само з музикою. Вона слухає класику, я більше джаз. Але вдома велика рафінована бібліотека, фонотека і врешті-решт інтернет. Отже, завжди можна знайти щось цікаве обом…

- Ви відвідали багато країн світу. Кожна країна - це інша енергетика, інша ментальність. А чи є щось таке, що, на Вашу думку, об'єднує всіх людей?

- Як сказав колись Джон Леннон :“All you need is love”.

- Ви любите усамітнюватись? Якщо так, то як часто Вам вдається це робити? 

- На даному етапі життя - коли завгодно. У Тернополі ніщо не заважає спокійно працювати і не брати слухавку. Телевізор вмикаю дуже рідко. А парк і озеро через дорогу…

- І на завершення: у якій країні світу Вам писалось найкраще?

- Звісно, вдома, в Україні. І це не патріотика. Почитайте щоденники, роздуми письменників: для цього завжди необхідна рідна мова, культура, знайоме і зрозуміле середовище. Тож краще зростати на своїй землі, а вона в нас така родюча…

 

Розмовляла Валентина СЕМЕНЯК.

Фото з архіву письменника.

 

 

Вибір читачів за тиждень

Відео