Я тут живу. Щасливі Бережани Зіни Токарської (фото)

Зіна Токарська із Бережан давно — з 1975 року — фотографує своє місто. В її альбомах сотні фотографій з найрізноманітніших точок міста над Золотою Липою. Головне для неї не стільки зафіксувати точку, скільки розповісти історію про сучасність. 

Я дуже довго думала, які ж у мене найулюбленіші об’єкти, які я фіксувала найчастіше? І вималювалось п’ять фаворитів. Церква Пресвятої Тройці. Вона приваблює непересічністю вигляду, багатством архітектури, глибиною історії, неповторною атмосферою, тим, як органічно вписана в панораму, а одночасно є яскравим орієнтиром. До речі, мої світлини із нею розійшлися в музеї та школи, потрапили на листівки, а відтак — розлетілись Україною та іншими країнами. 

Звісно, у списку це бережанське озеро. Повз нього пролягають мої улюблені маршрути. Воно не може не приваблювати, а особливо мене, людину, яка закохана у водну стихію. Воно таке різне — у кожну пору року по-своєму. Воно розташоване між горбами Хатки та Сторожисько. Іноді Сторожисько нагадує мені гору Аю Даг у Криму — ведмежої гори. До речі, рівень води на кільканадцять метрів вищий від рівня міської площі.

Неймовірний бережанський замок, зведений між двома рукавами річки Золота Липа. Пам’ятаю його, коли він був тоді ще в досить пристойному вигляді. Нема точки, з якої не зняла б цієї легендарної фортеці. Крім того, люблю бувати й фотографувати дендропарк у сусідньому із Бережанами селі Рай. Подобається ця місцина невтомними джерелами, цікавим ландшафтом, різними породами дерев, як ось чорні сосни, і екзотичних кущів, та різними місточками. А ще є неймовірні історії про Адама і Єву Синявських, родину Потоцьких. Приміром, коли будувався замок — а це близько 20 років — були прокладені широкі підземні ходи від замку до дендропарку. 

Особливі для мене фарний костел і Троїцька церква. Можливо, з віком, а, можливо, з великим досвідом спілкування з людьми, оця церква для мене «ожила». Це місце, де я можу відпочити серцем і душею, спробувати відновити душевну і духовну гармонію (хоча не завжди виходить). Найбільше вражає уяву розуміння того, скільки тут пройшло, побувало людей зі своїми радостями, болями та печалями. А ще часто Троїцька церква здається космічним об’єктом, або маленьким сонцем чи музеєм-«апельсином». Найкращі фото були у вінку чи в хмарах цвіту магнолій або в золотій рамці осені.

Не всі свої світлини завжди виставляю на фейсбук. Знімаю їх звичайним, не ширококутним об’єктивом, не обробляю фотошопом. Одна з причин — часто мої фотонариси набирають до тисячі лайків і поширень, їх бачать по всьому світу, тому я хочу, щоби люди дивилися на справжні пейзажі та архітектуру без спотворень. Хоча самих почуттів, фантазійних настроїв та чудернацьких думок можна надати цим фотографіям самому. Який настрій міста вам хочеться передати на фото? 

Упродовж років фотографування мої пріоритети змінювались  І об’єкти знімання, також переходили в різні розряди захоплень. Єдине, що було незмінним у всі роки — це світ дитинства у його розмаїтті. За рік це були сотні тисяч фотонарисів про дітей, юнацтво, молодь — це одна з улюблених моїх тем. 

Наше місто, це найперше, мабуть, люди. Тут проживають особливі люди, не лише рівнем освіти, здібностями, талантами, а одночасно багатством своєї душі. Це - не патетика  і не «запашні» слова. Ось, наприклад, Євгенія (Бездільна) Біркова — композиторка, диригентка, керівниця вокального ансамблю «Глорія», а головне: яка душевна доброта, яке сердечне тепло у цієї маленької скромної жіночки! Або професор нашого інституту,  колишній викладач математики Карабаник Володимир — у нього природний дар людяності, комунікабельності, наче «посланець з небес», підтримує не одну людину. Ярослава Глушковська (Миколишин) — чудова педагог, дизайнерка. Я вже мовчу, про всесвітньо відомого митця Олега Шупляка! Останнім часом я більше створюю людям добрий настрій, ніж «пишу історію світлом». І вони мені дуже вдячні. Головне для мене — не історичні розповіді, а почуття, емоції, вміння бачити красу, любити своє місто, надихати дітей, молодь, як можна покращити місто, його архітектуру, природу і навіть змінити самих людей, їх відношення до всього, показувати зв’язок епох та націлюючи на їх творче відношення й активну роль у збереженні цінностей, реконструкції та розбудови рідного міста. Дуже тішить, що останнім часом нарешті виникла хвиля відбудов, реконструкцій, ремонтів у місті.

Запитувала Інна Віконська

Фотографії Зіни Токарської 

Вибір читачів за тиждень

Відео