У місті на Тернопільщині згадали одне із 7 колишніх місцевих «чудес» (фото)
На початку 70-их років ХХ ст. у Бучачі група представників чоловічого середовища ініціювала і запустила на «всенародне обговорення» визначення семи тутешніх «чудес».
Як повідомляється, організатори влаштовували засідання, на яких обговорювали можливі об’єкти – номінанти.
- Засідали у закладах громадського харчування – «Світанку», «Долинці» та «Шахті». Голосування було відкритим і, як нині кажуть, прозорим. В кінці-кінців було оголошено переможців у номінації – сім чудес Бучача. Ними стали – Бучацький замок ХІV ст.., річка Золота Липа, рів біля військкомату, ратуша, тунель на Нагірянці, Три Рури та Стахурів пес. Щодо чотирьох перших претендентів, то все було зрозуміло. Вони були поза всяким сумнівом. Проте, під час голосування з’ясувалося, що лише Стахурів пес набрав 100% голосів. І не даремно. Це був великий, білий з чорними латками собацюра. Він ходив Бучачем, приставав до кожної компанії, яка намірювалася відвідати заклади громадського харчування, - йдеться у дописі.
Стахурів пес був членом великого колективу, який споглядав «на перилах» і кожен з чоловіків намагався вписатися в жартівливий пароль – «Кілько маєш три рублі?». Цього пса ніхто не проганяв. Він не кусав, не гавкав. Одним словом – ввійшов у довіру. Всім здавалося, що без нього якось сумно і ніби чогось бракує.
Стахурів пес брав активну участь у житті громади. Він навіть ходив на футбол!
Пройшли роки. В Бучачі немає жодного закладу торгівлі, де можна було б зустрітися, за символічну ціну з’їсти тарілку борщу, біфстроган і випити кухоль пива. Зате аптек чи не двадцять. Навіть перила «біля валютчиків» такі, що на них не зіпрешся.
Чи вижив би нині Стахурів пес в Бучачі, маючи такий «високий соціальний статус»?
Це питання нині турбує не одного, хто бачив собаче життя більш, як п’ятдесят років тому. Воно було біднішим, але з ліпшим товариством.
Друзі Стахурового пса йшли, наприклад, на фестиваль, маючи в кишені 2-3 карбованці. Рідко хто мав щодня на пиво. В ті роки Бучацький «Колос» гримів на цілу державу, а під час матчу не всі діти могли відвідати його, обліпивши, як бджоли стадіон. А при вході непорушно стояв хлопець, який не говорив і не чув. Але і він потім пропускав безкопійочних бешкетників.
Зупинка міського автобуса була поруч з нинішнім «Київстаром», чи колишнім хлібним магазином і тиром ДТСААФ. Тут зупинялися міські автобуси як на Трибухівці, так і на цукровий завод. Виїжджаючи на головну, у бік Трибухівців, шофер переповненого автобуса завжди запитував – «Як там справа?», На що пасажири дружно відповідали – «Можна їхати», «Нема ніц» чи «Чекай, їде машина». І так день в день...
На площі біля Білого дому стояли лише автомобілі першого секретаря райкому партії і голови райвиконкому, аж поки народна хвиля не знесла їх… Партійна диктатура панувала.
Проте, навіть у таких умовах, кожен намагався щось відкласти «на чорний день» чи на купівлю автомобіля або на будівництво, не знаючи, що до знецінення рубля залишалося кілька десятиліть…
Фото з допису
