Уродженець Монастириська Михайло Фірман в англійському місті Бірмінген організовує акції та збір коштів на підтримку України.

Про це пише «Сільський господар плюс».

Велика Британія стала домівкою для багатьох українців кількох поколінь. Прихистила вона і цьогорічних біженців, яких вигнала з дому війна. З 18 березня у Сполученому Королівстві запрацювала програма «Житло для українців». За нею приїхало 100000 переселенців з України, зараз залишилося 84000. Держава надала спрощене отримання візи і безкоштовне житло від спонсорів-англійців. Люди пенсійного віку отримують пенсії, молодші реєструються в центрах зайнятості. Поки їм шукають роботу, виплачують 320£ щомісяця. Тільки-но українці прибувають до Сполученого Королівства, їм додому приносять кожному банківську картку з 200£ на рахунку, безкоштовну сім-картку з місцевим мобільним номером і проїзний квиток на 50 поїздок. Так Британія  підтримує  Україну і наближає нашу Перемогу.

З крапель - океан

«Україна – це я. Україна – це ти», – лунає з динаміка у середмісті Бірмінгему. І так щосуботи  упродовж двох годин від початку повномасштабного вторгнення росії до України. Тут під синьо-жовтими прапорами, з плакатами і українською піснею проводять мітинги на підтримку України ті українці, яких Велика Британія прихистила під час війни. За великим рахунком, тут вся географія України, помножена на біль і жах війни. В одному строю з нами багато англійців, німців, іранців, румунів, латвійців, литовців... Натхненники і організатори цих суботніх зустрічей – подружжя Фірманів, які тут мешкають понад десять років. Михайло з Тернопільщини, а точніше з Монастириськ, освіту отримав у Бучацькому інституті менеджменту та аудиту, Каріна – з Латвії. В цьому місті зустрілися, одружилися, тут народилися і ростуть їхні троє дітей. Михайло – викладач, дружина займається дітьми. Подружжя зі своїм крамом займає чи не центральне місце на цьому майданчику перед бібліотекою. Вони продають наші національні сувеніри, багато їх Каріна виготовляє власноруч, решту друзі передають з України. Виручені кошти, хоч і невеликі, йдуть на підтримку ЗСУ. Михайло каже, що й океан складається з крапель. Він створив групи у соцмережах, де зареєструвалося понад 200 учасників. На мітингах завжди звучить Гімн України, діти танцюють, усі разом співають  українських пісень.

А ввечері Михайло переказує гроші у фонд Притули. Чому саме туди?

Бо є довіра, – каже українець. – За майже 9 років не було жодного скандалу. Там знають потреби ЗСУ, як, де і що закупити, куди відправити.

Що може одна людина?

Та будь що! Було б бажання. Непереборне бажання об’єднати українців у Челтнемі з’явилося у киянки Лариси Кобзаренко. Порахувала вона, що звідси до Києва – 2500 км!

Якщо 500 людей пробіжать по 5 км, ця відстань буде, нехай умовно, але ж подолана! Серед  поставлених нею завдань було: показати українську громаду, нагадати, що в нас війна і зібрати кошти для підтримки ЗСУ. Варто відзначити, що зробити масовий спортивний захід чужинцям у Британії – то нереальний квест. Хоч би така деталь: кожен учасник забігу повинен бути застрахованим. Але для Лариси перепон не було. Вона звернулася до відомої в Англії організації, яка проводить щосуботні забіги – Cheltenham parkrun. Саме ці спеціалісти й узялися за організацію і проведення забігу в підтримку України. Ще й на своєму сайті оголосили збір коштів! І попросили учасників бігти у спортивній формі кольорів українського прапора. Наші прапорці були у волонтерів, що вказували маршрут. Більш як пів тисячі учасників взяли участь у цьому заході!

Пані Наталія пережила блокаду Чернігова, неймовірний холод, відсутність електрики і води. Її син пішов добровольцем у ЗСУ з перших днів широкомасштабної російської навали. Саме він наполіг, аби мати виїхала. Жінка знає англійську, волонтери допомогли оформити документи і вона в свої 70 опинилася далеко від дому. Тиха і лагідна моя землячка виявилася активною і енергійною. Щонеділі вона їздила до церкви, там виступила перед громадою. Так із перших уст парафіяни дізналися правду про жахіття війни і жорстокість агресора. З її ініціативи при церкві з’явився  центр підтримки українців. Сюди, до церкви, впродовж тижня містяни зносять речі для тих, хто потребує, а в неділю приносять яблука зі своїх садів, городину, ласощі. Пані Наталія бере участь у всіх українських заходах. Каже, що втоми немає, одержує задоволення, що може долучитися до благодійності.

У Глостері, де багато років діє Український клуб «Дніпро» і церква Доброго Пастиря УГКЦ, я познайомилася з Аллою Постолатій. Викладачка  музики створила тут чудовий аматорський хор. Українська пісня лунає у церкві, у  величному катедральному соборі, на міських заходах. У знаному колективі знаходять час для виступів, а репетиції проводять після роботи.

Саме ці ентузіасти створили і волонтерські осередки: церква збирає допомогу в Україну, а клуб допомагає і підтримує земляків-переселенців. Дочка пані Алли Надя навчається у Бірмінгемській консерваторії. І щосуботи приходить на українські зустрічі, де звучать українські пісні у її виконанні.

Це лише штрихи до того закордонного  українського світу, який нині споряджає українську армію, проводить акції на підтримку України по всьому світу, спонукає політиків своїх країн активніше допомагати нашій державі, приймає і допомагає влаштуватися тим, кого війна вигнала з домівок. Ця єдність українців усього світу — запорука того, що ми переможемо. Велика подяка всім, хто розуміє, що свобода України сьогодні – це свобода демократії завтра.

Спеціально для газети «Сільський господар» Тетяна Миргородська Бірмінгем (Англія)