Велопроща у Зарваницю: як це було

Позаду залишилося 120 кілометрів дороги в дві сторони, палюче сонце і нескінченна вервиця людей. Цьогоріч Зарваниця відкрила свої обійми для понад ста тисяч вірян, які несли до Матері Божої свій біль, свої прохання і молитви.

Всеукраїнську прощу присвятили 150-річчю з народження Митрополита Андрея Шептицького. За два дні, з 18 по 19 липня, до Зарваниці стікався нестримний потік людей з усієї країни, щоб помолитися за мир, згадати тих, хто пожертвував себою заради мирного й такого омріяного «безградного» неба. 

Моя особиста проща розпочалася о пів на п‘яту ранку в суботу. Велосипедний маршрут від дому до Зарваниці, 60 кілометрів, пролягав через Тернопіль, Підгороднє, Почапинці, Великий Ходачків, Яструбове, Купчинці, околицями Семиківців, Соснова, а також через Надрічне, Золотники, Вишнівчик. Проїхавши на двоколісному 5 годин, перетнувши межі трьох районів – Тернопільського, Козівського, Теребовлянського, ми нарешті дісталися до Зарваниці, куди йшов людський потік.  

З огляду на нелегку ситуацію не лише на східних рубежах, а вже й на західних (після стрілянини в Мукачевому та вибухів у Львові), на цьогорічній прощі були посилені заходи безпеки. Міліціянти та інші охоронці спокою прочан і в формі, і в цивільному пильно стежили за гостями села. Атмосфера захисту була не лише небесна, а й мирська.   

Від початку села і аж до Марійського духовного центру вже традиційно розкинувся базар, де продавали краму всякого-різного: від образків, молитовників, вервичок до косметики і китайських цяцянок. Пусті пластикові пляшки на освячену воду продавали аж по 5 гривень за дволітрову тару. 

Біля купелі святої Анни розкинулося наметове містечко і польова кухня від Козацько-десантного екологічного осередку ім. Дмитра (Байди) Вишневецького. Полковник українського козацтва Володимир Старко розповів, що продукти для польової кухні діставали і через волонтерів, і у приватних підприємців. Козаки годували прочан юшкою, ячмінним, кукурудзяним та гречаним кулішем, поїли чаєм. Їжа була безкоштовною і смачною. Кожен, хто посмакував козацькими стравами, міг залишити добровільну пожертву на товариство. 

Традиційно у суботній вечір прочани зібралися на Літургію біля каплиці на території Парафіяльної церкви, в якій зберігається образ Матері Божої. Кульмінацією вечора став похід зі свічками до чудотворного місця – величне і яскраве дійство. Якщо спостерігати за ним з певної відстані і висоти, то похід стає схожим на довгу вогненну ріку, яка тече до Марійського духовного центру під слова старої і всім добре відомої пісні:

«Із Києва міста, від злої орди,

Чернець ізранений дібрався сюди.

Чудотворна, Діво Маріє,

Витай, витай наша надіє!»

Похід завершився молебнем до Богородиці на площі біля собору, а опівночі у всіх церквах Марійського центру розпочалися нічні чування – безперервні молитви.

Вже о 7 ранку площа перед собором була наповнена прочанами, які почали приїжджати автобусами й автівками, та сиділи в очікуванні Архиєрейської Святої Літургії, яка розпочалася о 9:00. Опісля Служби Божої Блаженніший Святослав освятив каплицю-меморіал на честь Юрія Побідоносця, покровителя військових, та всіх воїнів Небесної сотні і війни на східному кордоні України. Каплиця нагадуватиме кожному прочанину про тих, хто склав свої голови за нашу землю.

Дорога додому була довшою і важчою. Повз наш велосипедний дует тягнулися нескінченні потоки автівок, маршруток та автобусів. Багато було маршрутних таксі, які зазвичай курсують Тернополем, що свідчить про добру організацію з метою повернення прочан додому.

Велоподорож у минулому, а вражень від неї чимало. Рекомендую кожному хоча б раз відвідати великий мурашник, в який перетворюється невеличке село на річці Стрипі у час прощі.

Соломія ШАЛАЙ.

Фото автора.

 

Вибір читачів за тиждень

Відео