Я тут живу. Тернопіль зі зворотного боку (фото)
Письменниця, літературна критикиня Уляна Галич каже, що у Тернополі багато неочевидних скарбів. Щоправда, для того, аби їх відкрити, доведеться вчинити, як у Франковому вірші: «хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить». Для чого пірнати глибше за центральні вулички та дивитися уважніше, ніж турист, як побачити неочевидні принадності Тернополя, — запитую Уляну Галич.
— Які ваші улюблені точки Тернополя? Які їхні характерні риси?
— Те, що я люблю в Тернополі, — його зануреність у природу, в натуралістичний ландшафт. Це місто вже точно не назвеш «бетонними джунглями», тут багато парків, сквериків, просто зелених насаджень. Що характерно, відчувається, що в усе це вкладено багато любові. Це зігріває. І хотілося б, аби вдалося це багатство зберегти. Одна з моїх найулюбленіших локацій — Гідропарк, однозначно. Певно, це пов’язано з тим, що значна частина життя проходить на масиві «Дружба», тож особливого вибору нема, доводиться любити й досліджувати саме ці місцини. Також люблю гуляти в «Парку здоров’я», хоча раніше, коли він був більш диким і захаращеним, мені там значно більше подобалось.
— Який він, ваш Тернопіль?
— Мій Тернопіль — непоказний, це те, що на звороті, у глибині. Можна сказати, це місто навиворіт. Це двори і їхнє таємне внутрішнє життя. Окремі деталі, які містять особливу естетику. Те, що не побачиш відразу, те, що не стане об’єктом зображення на красивих сувенірних листівках. Місто промовляє через дуже химерні штуки, через відходи власної життєдіяльності навіть. Тільки так можна дослідити його справжню анатомію, зрозуміти суть тих історій, котрі воно розповідає чи переказує. Але місто не відкривається так запросто — з цим треба працювати, долати певні моменти, навіть власні комплекси — не боятися виглядати дивною в очах людей, наприклад. Блукати, спостерігати, фотографувати.
— Яка неочевидна властивість міста тішить вас найбільше?
— Найбільше мене тішить якраз неочевидність Тернополя. Це місто — хтось може навіть назвати його містечком — має багато власне неочевидних скарбів, котрі дістануться хоробрим і допитливим)). Наприклад, центр. Начебто, все на виду — але досить лише звернути з Руської, умовно кажучи, і пірнути углиб таких вулиць як Над ставом, Старий ринок, Камінна, Юліана Опільського, Листопадова, чи інших невеличких, але дуже цікавих вуличок, — і відкриваються цілі нові пласти історій, нові горизонти комунікації з містом.
На жаль, в Тернополі збереглося мало історичної архітектури, правдиво атмосферних куточків — всі це знають. Але в останні роки спостерігаю творення якоїсь зовсім нової атмосфери, відродження певного духу, де сучасна урбаністика переплітається з якимись давнішими традиціями, прозирає якась, можливо, нова шляхетність, твориться нова ідентичність.
— Яке нетуристичне місце в Тернополі варто оглянути? Мо, точки, котрі потрапляли у ваші твори?
— Якщо хочете пізнати місто, будь-яке місто, раджу оминати все «відфотошоплене», пригладжене, гламурне. Значно цікавіше те, що за фасадами. Тернопіль не виняток. Наприклад, можна прогулятися вулицею Вояків дивізії «Галичина», та і взагалі дослідити простір навколо колії, — там є певна атмосферність, яку можна відчути, якщо трошки абстрагуватись. Варті уваги й Микулинецький цвинтар та старе єврейське кладовище, — хоча це, радше, для поціновувачів, так би мовити.
Але не тільки ретроспективними моментами цікаве місто — сучасні, досить сіренькі, на перший погляд, спальні райони, теж пропонують якісь власні цікавинки, особливості, акценти, які варто помітити.
А ще буває корисно просто поглянути на звичні речі з іншого боку — так, свого часу, мене вразив вигляд 4-ї школи, який відкривається від «Зоринки», себто це задній двір, фактично. Дивишся, і розумієш — ось він, тернопільський «Шоушенк», справжня міська цитадель. До речі, є свідчення, що свого часу Гестапо розташувало там в’язницю. Це до того, що в міста є власна історія, іноді дуже страшна, моторошна, але її варто вивчати, відкривати для себе. Я, до прикладу, все ще тільки вивчаю місто, вчуся у нього — тому дуже рідко насправді пишу про цей досвід вживання у Тернопіль — адже я не корінна тернополянка і це, ймовірно, певним чином впливає на мою оптику. Але це місто дедалі частіше присутнє в якихось моїх текстах, трансформує їх. Це, напевно, означає, що воно стає мені рідним. Думаю, це добре — адже мати дім — це завжди добре.
Запитувала Анна Золотнюк
Фото Уляни Галич
