Юрко Матевощук: «Якби ти збрехав собі, то ти збрехав би читачу» (фото)
— Я запрошував послухати ніжного та різкого Матевощука, коли писав про цю книжку, — каже Юрій Завадський, розпочинаючи презентацію «Морфи і морфій».
Захід локалізується в чорному залі «Кози», всі місця зайняті. До речі, як потім скаже Юрко Матевошук, місце не випадкове — тут вперше брав участь у слемі, і тоді ж познайомився з багатьма теперішніми друзями. А з частиною — ще до того, у літературній студії «87» імені юріязавадського. І то вже потім він став її координатором. Першу зустріч у студії згадав Юрій Завадський:
— З гордістю та упевненим спокоєм Юра прочитав силаботоніку, після чого дістав таких п***, що, напевне, собі подумав, на*** я прийшов сюди? Але скажу вам так: якщо хочете, щоби хтось зробив щось неможливе – то це буде Матевощук, якому ви скажете, що він чогось не зможе. Наступного разу він прийшов упевнений та гордий і знову читав свої вірші. І ніхто його не перепер. Так, він трохи з’їхав останнім часом до верлібрів. Я всім говорю, що «Морфи і морфій» — найцілісніша і найкраща його збірка. Стилістично рівненька, і там мало силаботоніки. Я дуже радий, що Юра почав говорити просто. Він просто почав говорити. У цій збірці він ніжний. Юрко один із тих, хто словами, позиченими з борсуківської діскатєки, може видушити сльозу зі здорового мужика. І він різкий. Ця різкість і ніжність змішуючись, утворюють дуже класний брудний стиль.
«Морфи і морфій» — третя в офіційній бібліографії Юрія Матевощука (всі – видавництво «Крок»), бо, як каже, у Василя Махна запозичив манеру згадувати тільки правильні книжки, тож воліє оминати першу «Відчути небо».
— Своєю першою усвідомленою збіркою вважаю «Прототип». Потім – «Аверс і Реверс» і «Alive», котрі є складовими «Метрополю», за котру мене відзначили премією імені Степана Будного, щоправда, грошової нагороди за неї так і не отримав. Але не засмутився і далі писав «стіхи». «Морфій і морфи» – для мене важлива. Думаю, після цієї книжки, напишу ще одну, з якою подамся на якийсь конкурс. Або ж не напишу жодної.
— Назва збірки «Морфи і морфій» відповідає її структурі. Перша частина – «Морфи», друга – «І», третя — «Морфій»…
— Мене часто запитують про назву книжки. «Морфи» – то найменша частина слів, це ті вірші, котрі сам не можу зрозуміти, як написані. «І» — сполучник, це метафізична частина. «Морфій» – з ним усе зрозуміло, для мене це частина ліричності, оголений нерв, це той стан, коли депресуєш і дзвониш тим, кого любиш.
— Я б поставила між двома словами назви сполучник «та», щоби було чергування. Але думаю, в «і» є глибинне значення
— Так, безумовно. «І» набагато символічніший сполучник, як з точки зору «крапок над і», так і просто зображення цієї літери, яка може виглядати, як свічка чи вуличний ліхтар, так і можу бути частиною паркану, який нам щодня потрібно перестрибувати чи ламати.
— Ти ж не дарма почав збірку з «Клоунів». То розкажи, чому цей вірш тобі особливий
— Цей вірш в принципі немає якоїсь великої особливості – просто мені здається, що ми живемо у світі клоунів; світі, де ти вічно уподібнюєшся якимось не надто приємним речам і безперервно лажаєш, а у відповідь чуєш: «Так, це круто, продовжуй, так і треба». В моїх віршах насправді багато іронії, особливо там, де її дуже важко помітити. Мої тексти – це як певне апелювання до того чи іншого стану чи середовища. Я знаю, що багато хто каже, що поезія нікому нічого не повинна – і я підтримую це твердження, але на ділі я насправді з ним не погоджуюся, бо наші слова, як сірники і вони, як би це банально не звучало, можуть запалювати.
— І в цьому віршеві, й інших, у тебе дуже тонка межа між ліричним героєм і автором
— Ну, якщо це так помітно, значить, більшість віршів, які насправді не мають нічого спільного між ліричним героєм і автором, – вдало написані й мені вдалося виконати задумане (сміється – А. З.). Хоча деякі з них все ж таки є дуже особистими і правдивими. Мені їх читати не надто легко, але я розумію, що вони повинні були бути. Бо, якби ти збрехав собі, то ти збрехав би читачу.
— Як то говорити про себе напряму, так би мовити, відкривати свою ліричність, хоча й сусідити її з різкістю?
— Я би просто по-інакшому не зміг. Якщо ти маєш тему, з якою хочеш достукатися до інших, то ти не можеш сам себе по-іншому поводити. Я знаю багатьох колег, які все дуже кардинально розмежовують, інколи грають, інколи переграють на сцені перед мікрофоном, і їм все вдається, але я так не вмію. Звісно є тексти, які ти пишеш заввиграшки, для розради чи просто, аби потішити народ. Але це зазвичай виняток.
— Ти почав говорити про важливість цієї збірки, але або я не зрозуміла, або обмежився в контексті «Смолоскипу». Мені ж здається, що варто про вагу «Морфи і морфій» згадати окремо
— Я мрію колись написати сильну книжку, і встигнути з цим до 30, аби було несоромно податися на «Смолоскип». Це як в анекдоті – я маю мрію, та поки не купив лотерейний квиток. Я надто критично ставлюся до «Морфів…». Ця збірка для мене важлива і ключова передовсім, бо мені показує, чи все що я почав робити, було варте того. Адже я все ж таки почав писати трохи по-іншому, порівнюючи з минулими книжками. І це був особистий виклик. Я дуже хвилювався і перед виданням, і під час презентацій. Але, як виявилося, я на правильному шляхові. Знаю, на які хиби мені звернути увагу і до чого прямувати. І знаю точно, що зміни і спроби себе дещо в іншому амплуа – це випробування, але воно дуже цікаве для мене.
Анна ЗОЛОТНЮК
Фото авторки
