Поки дехто з нас зручно вмощувався, аби здолати тисячосторінкову «Дорогу до себе» Богдана Мельничука, той не сидів, склавши руки, і невтомно продовжував писати наступні книжки. Напередодні 2 серпня, дня народження пана Богдана, мені несподівано спало на думку: «Чи легко Мельничуку бути Мельничуком?».

«Навіть коли заховаєш у собі ще одну прожиту зиму, це не означає, що серце стане холоднішим», - написав Богдан Іванович в одній із своїх «Крапелин». Знаючи автора, додам: «Навпаки, воно стає стожарим і ще відкритішим». 

Бути Мельничуком непросто, це факт, який не потребує заперечень. Його нинішній статус вимагає постійно бути на людях, а душа насправді прагне на побачення… зі Словом. Звісно, письменник прагне скрізь встигати, скрізь бувати. Але скрізь, де я його бачила (чи на засіданні в Спілці, чи на конференції у Науковій бібліотеці, чи на зустрічі у Домі книги - скрізь біля нього стосик рукописних аркушів, які він раз у раз зосереджено перечитує і щось там править. Навіть на власному ювілеї на святковій сцені пан Богдан непомітно щось «мережив» ручкою на столику, заваленому подарованими квітами… 

Заслужений діяч мистецтв України, письменник, журналіст, краєзнавець, головний редактор «Літературного Тернополя»… Цей перелік можна продовжувати, але чи варто? Достатньо одного прізвища. Адже воно каже само за себе: творити. Бо предки письменника мали пряме відношення до творення хліба насущного. А їхній нащадок творить «хліб духовний». Тільки замість жорен – жар серця. Але енергія і в першому випадку (жорна), і в другому (жар) – одна й та ж. Енергія перевтілення: зерно перетворюється в борошно, щоб «народити» хліб; думка перетворюється в Слово, щоб «народити» твір (казку, оповідання, новелу, п’єсу, есе, краєзнавчу розвідку тощо). Перша їжа підтримує фізичне тіло, друга їжа - для розуму. Тож бути Мельничуком непросто, бо хочеш того чи ні, а прізвище (а в ньому, як у будь-якому іншому, завжди акумулюється енергія роду по батьковій та материнській лінії), як той камертон, щомиті налаштовує на відповідну вібраційну хвилю, що нагадує: «Хто ти, чиїх батьків, і яке твоє призначення на землі?». 

Знаєте, за що поважаю Богдана Івановича? За те, що він вміє радіти успіхам інших. Пригадую, коли відбувалося моє творче становлення, як для мене було важливо, щоб хтось підтримав, сказав добре слово. Дуже часто після виходу моєї чергової публікації він дзвонить (встигає слідкувати за місцевою пресою) і щиро вітає. А це теж треба вміти робити!

Якось зателефонував і каже: «У мене є цікаві матеріали про владику Павла Василика, який вивів греко-католицьку церкву з підпілля. Це гарна майбутня п’єса. Але я настільки зараз завантажений, що фізично не маю часу на неї. Це твоя тема, і я знаю, що ти зможеш це зробити. Для цього треба зустрітися з Іваном Сеньковим, деканом Чортківського району, який йому прислуговував. Із рідним братом у Львові, він художник-іконописець. А ще поїхати у Харків до Степана Сапеляка, владика хрестив його дітей». Богдан Іванович настільки впевнено і переконливо це сказав, що я просто повірила у свої сили. Так з’явилася п’єса «Ангели над прірвою». Я дуже вдячна Мельничуку, що відкрила для себе світ Степана Сапеляка. Встигла зустрітися з ним у травні, а через кілька місяців його не стало…  

Перечитала «Крапелини плюс». Кожна «крапелина» - це Всесвіт, який вміло й майстерно сконцентрований у п’яти рядках, а ще шанс кожному з нас зосередитись і заглибитись всередину самого себе. Це як сто в одному. Автор в них не розкривається до кінця, він делікатно дає нам спробувати тієї «живильної води», як дають спраглим у пустелі – невеличкими ковтками. А то вже величезна духовна робота на рівні серця і для «розуму вруна спраглії». Розмисліть самі: «Попросив води, і ти подала повне горня. Добре, що пролила на траву, - я побачив, що вона пожовтіла», «- Не помирай, бабусю… - Не помру, поки не вишию рушника… Бабуся ввечері вишивала, внучка вранці випорювала», «Боже, нарешті ми вільні! Від чого? Від честі, порядності, доброти, від усього праведного?»…

Написати про Богдана Мельничука, що він поет і письменник, - це все одно, що нічого не написати. Іноді здається, що він увесь просто «нафарширований» не тільки поетичними строфами й прозовими рядками, а ще п’єсами та драмами, епіграмами, рецензіями, публіцистикою, лірикою і всякою хитромудрою всячиною. А якщо ви скористаєтеся рецептом довголіття пана Богдана, то сто років життя вам вже гарантовано: «Якщо ти доброзичливий і веселий, світло життя веде тебе крізь темряву. Якщо ж печальний і заздрісний – не жив і не житимеш ніколи».

Валентина СЕМЕНЯК.

Фото автора.