Оксана Соліляк: «Я просто поєдную речі, які люблю»

Щоранку Оксана Соліляк одягає білий халат і йде у палати оглядати хворих, а ввечері її амплуа змінюється на мікрофон і навушники, у той час вона перевтілюється на запальну радіоведучу Оксану Солодку. Ці, здавалось би, дві кардинально протилежні професії Оксана чудово поєднує.

– Оксано, лікар і радіоведуча – дві кардинально протилежні  спеціальності, як вам вдається усе поєднувати?

– Я просто  поєдную речі,  які люблю. Всі люди виділяють час на читання книг, перегляд фільмів тощо. а я просто ще працюю на радіо. Нічого незвичного в цьому немає. Дуже складно було у студентські роки. Часто доводилося підлаштовувати ефіри так, щоб пари на наступний день були легкими і не  треба було багато вчитися. Інколи доводилося брати підручники з собою на радіо.  Навіть не уявляю як усе встигала, але вже звикла, тепер робота радіоведучої дуже важлива частинка мого життя. А про професію лікаря я мріяла ще з дитинства. Хотіла бути лікарем як мама. Вона зараз працює лікарем-гастроентерологом у першій міській поліклініці. Моя сестра Світлана – лікар-ревматолог  в університетській лікарні. Один двоюрідний брат – лікар-анестезіолог у Чехії, інший – ортопед у першій міській лікарні Тернополя, у Києві тітка працює лікарем на швидкій, а інша тітка – педіатром у поліклініці.

– Як ви потрапили на радіо?

– Завдяки моїй сестрі Світлані.  У 2008 році, коли звільнилося місце на радіо, вона запропонувала мені спробувати. Мені ідея сподобалася і я прийшла на прослуховування.  Упродовж дня мене прописували. Доводилося читати і казки, і навіть кримінальні новини. Через кілька днів мене вперше вивели в ефір. Моєю радійною «мамою» була Ксенія Балуцька, тепер вона солістка гурту «Називний відмінок». Втім, найпершим і найсуворішим критиком була моя сестра Світлана. На початках мені часто доводилося отримувати від неї «на горіхи». За що їй безмежно вдячна. Пригадую, колеги довго думали над псевдо для мене. Врешті вийшло Солодка, так і залишилося дотепер.

– До вас на радіоефіри часто приходять зірки української естради, хто вам запам’ятався найбільше?

–  Найбільше соліст гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук.  Пам’ятаю, дуже хвилювалася перед ефіром, адже я давня фанатка цього гурту. Славко, мене приємно здивував своєю простотою і безпосередністю. У захваті я вигукнула: «Ви реальний?..» На що він у відповідь: «Можеш навіть схопити за руку».  Це один з найдрайвовіших і найцікавіших моїх ефірів із зіркою. Буває, ти готуєшся до програми  з якимось виконавцем, складаєш своє враження про нього з численних інтерв’ю, які читаєш в Інтернеті, а насправді у житті людина може виявитися зовсім іншою. Інколи доводиться сильно розчаровуватися, або навпаки, той, хто, здавалось би, на одному пафосі, у житті абсолютно не намагається вирізнитися серед інших. Правда, багато виконавців дуже сильно страждають на «зіркову хворобу» і з ними доволі складно вести бесіду.  До речі, ніколи  спеціально не складаю хронометраж питань. Запитую лише те, щоб було б цікаво звичайним людям.

– Чого навчилися у зірок естради?

– Не зважаючи на те ким зараз є, потрібно не забувати звідки ти розпочинав.

– Чи був у вас страх перед слухачами?

– Ні, такого в мене ніколи не було. Можливо, через те, що друзі часто називали мене щебетухою. Стараюся в Інтернеті щось цікаве прочитати про наше місто і події, а потім з ними  ділюся своїми враженнями. Треба відчувати слухачів, знати, що і коли буде доречно сказати,втім, це приходить з досвідом.

– У вас завше повинен бути гарний настрій, щоб тішити слухачів, однак інколи зовсім не до веселощів і хочеться плакати… Може маєте якийсь рецепт гарного настрою?

– Так, таке трапляється, я ж така жива людина, як і всі. Заспокоюю себе лише тим, що у житті все мінливо: якщо щось погано – все так не буде, а якщо все добре – насолоджуюся цим станом і настроєм. Головне не падати духом і вміти брати себе в руки в навіть найкритичніших ситуаціях.

– Допомагає професія радіоведучої у роботі в лікарні?

– Це не допомога, швидше легкість та простота в спілкуванні. Кажуть, що хороший лікар той, після розмови з яким пацієнту стає трохи легше. Тож намагаюся слідувати цьому правилу. Інколи за розмовою можна дізнатися більше про причини захворювання. Адже кожна людина – унікальна і симптоми однієї і тієї ж хвороби у кожного проявляються по-різному. Тому дуже важливо розговорити пацієнта.

– Маєте якусь заповітну мрію?

 Мрій є багато. Якби це була моя сестра, то вона б з легкістю сказала, шо хоче підкорити Голівуд (сміється – авт.) А щодо мене – лишень, щоб все вдавалось.

Джерело: poglyad.te.ua

Вибір читачів за тиждень

Відео