Застій та консерватизм. Так можна без докору совісті характеризувати вищу школу в Україні. Розмови про реформи, звісно, звучать, однак все зводиться до товчіння води у ступі. Мабуть, чи не ключовим в цьому залишається фінансування. Отож саме про гроші у вищій школі журналісти «Номер один» спілкувалися з ректором Тернопільського національного економічного університету Андрієм Крисоватим.

Хто платить?

Першою і ключовою проблемою, на думку ректора, є відсутність системного підходу до фінансування вищої школи, повідомляє «Номер один».

– Коли ми говоримо за освіту в цілому, то потрібно чітко розмежовувати її на середню, професійно-технічну, навчальні заклади І-ІІ рівнів та ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації. Зараз немає системного  підходу до визначення джерел фінансування.  Раніше  існувала загальна сума на фінансування навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. Що ж стосується І та ІІ рівнів, то на них коштів не заплановували. Таким чином за рахунок тих грошей, які мали б на утримання навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів, в Україні фінансують діяльність І-го та ІІ-го. А це означає, що ВНЗ залишаються недофінансованими, – каже Андрій Крисоватий.

На його думку, варто нарешті чітко визначити, хто і що фінансує, тоді існуватиме системна робота.

Гроші підуть за студентом

Ще однією, мабуть, найболючішою проблемою для ВНЗ є державне замовлення. Зараз тривають дискусії з приводу того, що у майбутньому державні місця будуть отримувати не вищі навчальні заклади, а найсильніші абітурієнти. Іншими словами, під час реєстрації заяви для проходження ЗНО абітурієнти будуть зазначати спеціальності та вказувати вищі навчальні заклади, в яких вони бажають навчатися. Після завершення ЗНО і складання вступних іспитів у вищих навчальних закладах по кожній спеціальності формуватиметься рейтинговий список. А місця державного замовлення підуть у ті університети, які зазначили вступники.

- Якщо ми маємо умовно 100 абітурієнтів і закріплюємо місця держзамовлення за ними, а вони всі пішли навчатись в один ВНЗ. Реально це? Але ймовірно. То виходить, що один ВНЗ має все держзамовлення, а інші не мають нічого. Із соціальної точки зору це правильно? Інше питання – ринок праці. Ми дали можливість абітурієнту обирати самостійно, але уявіть, усі хочуть стати, приміром, учителями, в той час як ринок праці потребує  лікарів. Тобто таким чином порушується принцип розподілу потреб для регіону. Безсистемність розмов про зміну підходів до держзамовлення не забезпечує ефективного процесу по відповідних напрямках підготовки для регіонального ринку праці, – пояснює  Андрій Крисоватий.

Примусово не працюють

Раніше кожен студент, який отримує освіту за рахунок коштів держзамовлення, був змушений по закінченню навчання йти на три роки працювати за фахом. За ухиляння передбачалися великі штрафи. Зараз же такі привілеї відробітку залишили виключно за випускниками медичних закладів освіти.

– Ця ситуація носить досить двозначний характер. З одного боку, залишити ту систему, яка колись була, і зобов’язати студента відпрацювати три роки - має право на життя. Адже держава затратила кошти і відповідно вимагає працювати у тій сфері, де є потреба. З іншого боку, ми можемо дати можливість студенту обирати самостійно місце роботи (в будь-якому регіоні держави), але за фахом.. Хоча, як на мене, не потрібно боятися, що студент не знайшов роботу за своїм профілем. Головне, чого варто лякатися, так це показника випускників державного замовлення, які реєструються на біржі праці, – каже Крисоватий.

На думку ректора, вища освіта – це в першу чергу інститут соціальної адаптації в житті. Тому вкрай важливо, аби врешті налагодився системний підхід не лише до її існування, а й розвитку.