Мандрівники з Тернопільщини Іван Онисько та його товариш Юрій Регліс уже два місяці йдуть пішки босими з Ужгорода в Харків.

День 88 Диканька - Писарівщина 13 км

Останні відрізки подорожі нам даються тяжко. Ще до Полтави, ми вже підсвідомо зрозуміли, що Харків дуже близько, взяли і розслабились. Та не тут то було: стопи стерлись, особливо у Івана, я вже четвертий день шмаркаю носом і взагалі, якась до нас прийшла апатія. Мабуть так завжди, коли ціль близька і до фінального свистку залишаються лічені хвилини, є велика спокуса розслабитись і дати слабинку. Тільки Боса в повному порядку - має скажений апетит, кожного дня набирає вагу і радує нас своєю жагою до пригод.

14516498_972524686225145_2867791535551808529_n

Я прокинувся зранку, ще до 7, тому що хтось шкрябав у двері. Це була Настя, якій нетерпілося подивитись і погратись із дорослими гостями. Скоро до неї приєднався Макс і вони вже пробрались до кімнати й почали гратися там. Діти однозначно не збиралися переносити свої ігри в іншу кімнату і чекали, поки ми прокинемось. Ми ж із Іваном зайняли стратегію заховатись під ковдру і ніяк не реагувати, сподіваючись, що вони втратять до нас інтерес і підуть в іншу кімнату. Почалась гра на витримку, яка закінчилась голосним дзвінком, який закликав нас всіх на сніданок. Тож ми встаємо із ліжок, вмиваємось і йдемо снідати разом із усіма.

Сьогодні нам не потрібно поспішати, ще вчора ми вирішили трішки знизити темп і пройти всього 12 км - до жіночого монастиря, де нас мали б прийняти.

Тому першу половину дня ми провели в домі, то відпочиваючи, то граючись із дітьми чи розмовляючи на кухні із Славою та Анею.

Діти постійно бігали за Босою і хотіли її гладити, а собака не знала куди себе заховати від них. А ми говорили із Славою і Анею про альтернативну шкільну освіту вдома і про стосунки дітей та батьків. Ох ці одвічні суперечки поколінь!)

Дуже прикольна сім'я і класна вписка в нас вийшла. Бажаємо всього прекрасного нашим новим друзям і відправляємось знову в подорож.

Вийшли десь після обіду. Дуже гарні краєвиди тут, по дорозі до Писарщини. Зупинились біля кринички (така у формі журавля), щоб напитись води і з'їсти по бутерброду, що нам дали в дорогу. Добре отак сидіти на травичці ще в теплу осінь, їсти бутербродик і попивати свіженьку воду.

Іван сьогодні використовує особливий пристрій, для полегшення болі в п’ятці - обрізану шкарпетку, яка прикриває п’яту і приклеєний скотч до основи, зафіксований булавкою, щоб не протиралась шкарпетка! Такого іноваційного чуда я ще ніколи не бачив, надіюсь братчику від цього легше! Я називаю цей пристрій наносок, думаю він ой як пригодився б Ахілесу!)

І от під самий вечір ми приходимо до монастиря. І тут почалось. Вийшла монашка і пішла за матінкою. Та щойно прийшла із фазенди і дуже поспішала до монастиря. Коротко послухала нас і сказала, що впустити не може, бо ми чоловіки, а це жіночий монастир. Як то кажуть в чужий монастир зі своїм уставом не ходять. Поряд гуртожиток, вона швидко пішла і запитала за нас, але там не дозволили. Вона повернулась і каже такі от справи, так що не знаю, що Вам робити. Вже було зовсім темно і взагалі матінка якось дуже спішила і не мала особливої завзятості приділити нам увагу. Для нас то було якось неочікувано, та швидко оговтавшись ми пішли таки до гуртожитку, а раптом нам пощастить.

Там було дві жінки, які приймали рішення: одна була явно на нашій стороні (бо бачила нас по телевізору), а інша була дуже проти. Після 20 хв дебатів, телефонних дзвінків і розмов, ми таки отримали позитивну відповідь - маємо кімнату та три ліжка для мене, Івана та Босої! А потім Валентина ще принесла для нас вечерю.

Тарілка із макаронами була дуже холодна, тому ми вирішили її підігріти «уфошкою», яка була у нас в кімнаті! Такі от інноваційні технології ми застосовували в цей вечір!)

Пізніше підійшла Валентина Іванівна, їй хотілось більше поспілкуватись із нами про нашу подорож #prostoboso . Дуже гарно поговорили і дізнались більше про життя і навчання в ПТУ, особливо враховуючи що Валентина Іванівна майстер у дітей із порушенням слуху та мови. А ще нам переповіли спілкування із матінкою:

- Пустіть переночувати паломників до себе. - Ми не можемо, в нас тут діти, тут так не дозволено. - Отакі Ви тут безсердешні.

Отак от буває, що там де ти на щось розраховуєш - можеш нічого не знайти, а в місцях де б здавалось нічого шукати - можна віднайти все. Стукайте і вам відкриють, якби там не було!)