/ /В’ячеслав Хім’як: «Виходжу на сцену, як на молитву»

17 Вересня 2019, Вівторок


У селі на Тернопільщині відкрили дитячий майданчик лише після відкриття адмінпровадження

Чортків’янка стала Першою леді Студреспубліки України

Університетська родина тернопільського вишу сумує через смерть викладача

Це цікаво
Там, де вічна тиша: каплиця Болесті-Козєбродського на Тернопільщині (фото)

Зеленський закликав міжнародний бізнес інвестувати в земельний ринок України (Агроновини)

Фоторепортаж Це цікаво
Дивовижний Чортків: фотографії столітньої давності (фото)

Чому варто читати «Контрабандистів», котрих переклав Юрій Матевощук

У Тернополі вперше оприлюднили те, що зберігали в таємниці десятиліттями

Анонс
Про ностальгійний зв’язок з Єрусалимом розкажуть у Бучачі

У двох жителів Тернопільщини діагностували небезпечну хворобу

Тернополяни зможуть самі вибрати банк для отримання субсидій

У центрі Чорткова обікрали автомобіль: забрали 25 тис. грн і 400 доларів

Деякі тернополяни впродовж тижня придбали газ за літньою ціною

Фоторепортаж
Давні вікна на тернопільській вулиці Руській (фоторепортаж)

Тернополяни передали великий досвід маленькому місту (фото)

Фоторепортаж
Студенти тернопільського вишу побували в ролі рятувальників (фоторепортаж)

Гроші та будматеріали викрав тернополянин у знайомого

Шахрайка видурила у знайомої золота на 124 тисячі і щезла (фото)

Працівники поліції розшукують зникну тернополянку (фото)

На Тернопільщині триває ремонт дороги (фото)

Відео
На Тернопільщині планують зробити заяву щодо Віталія Марківа і ринку землі (фото, відео)

Фотофакт
З переломами та травмами до лікарні потрапив мотоцикліст (фотофакт)

Тернополянам варто завчасно запастись водою на два дні

Фотофакт
На Тернопільщині люди знову викидають сміття не в належному місці (фотофакт)

Прокурор з Тернопільщини про суд над Росією

Відео
На Тернопільщині у жахливий спосіб позбулись сміття (відео)

Фотофакт
Тернополян закликали до пильності: поліцейські виявляють фальшиві гроші (фотофакт)

Фотофакт
Тернопільські маршрутки можуть їхати навіть з технічними неполадками (фотофакт)

Відео
Федір Стригун: «Хочете вилікувати душу, приїжджайте у Тернопіль» (фото, відео)

Терміново
Сьогодні у Тернополі одна вулиця буде без світла

Це цікаво
17 вересня в історії Тернопільщини

У Микулинецькій громаді організували вуличну акцію «Впливай на бюджет своєї громади» (фото)

У Шумській ОТГ провели флешмоб «Здоровим бути модно» (фото)

Анонс
На Тернопільщині відбудеться культурно-мистецька програма «Вінок культур»

16 Вересня 2019, Понеділок


Новий осередок «Української молоді – Христової» відкриють у Тернополі

Погода
Погода в Тернополі 17 вересня

Жителі Тернопільщини найбільше скаржаться на гастроентероколіти

Фоторепортаж
У центрі Чорткова вчили, як правильно рятувати життя (фоторепортаж)

У Тернополі зник чоловік, пошуки тривають декілька днів (фото)

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

В одному з супермаркетів Чорткова продають «запортки» (фотофакт)

Фоторепортаж
У Тернополі провели в останню путь Героя України (фоторепортаж)

У тернопільській галереї виставка про смутні й сумні почуття (фото)

Як тернопільським абітурієнтам «не прослухати» завдання з англійської на ЗНО

У Тернополі водієві обіцяють 18 тисяч гривень, а менеджеру з розвитку – 55 тисяч

Невдала земельна реформа призведе до «кривавої революції», — Коломойський (Агроновини)

Жителі Тернопільщини скаржаться на обслуговування одного із закладів харчування

Шахраї представляються працівниками банку і крадуть гроші

Тернополян просять не лякатися сирен тривоги

Це цікаво
Де в часи Середньовіччя у Чорткові варили пиво?

Керівник держпідприємства роз’їжджав Бучачем напідпитку

Спортивний огляд тижня: тернопільські борці, кікбоксери та легкоатлети – найкращі в Україні

У благодатну серпневу пору, на свято Преображення Господнього, свій 70-річний ювілей зустрів провідний актор Тернопільського академічного обласного драматичного театру імені Т. Шевченка, народний артист України, завідувач кафедри театрального мистецтва Національного педуніверситету імені В. Гнатюка професор В’ячеслав Хім’як. Як твердять у народі, це навіть не ювілей (офіційно таким вважається 75-річчя), а та знакова життєва віха, яку Господь дає людині для сповнення свого призначення на землі. Усе, що більше, то Його нагорода за праведні труди, сумління, відкрите серце до людей і Господа, а що менше — кара за надмірну гріховність, розтринькування свого віку на марноту (звісно, тут не мається на увазі тих, хто жертовно кладе своє життя за високі ідеали та друзів своїх). Пригадується, колись інший великий актор Богдан Ступка згадував слова свого батька: «Ти головне, сину, проживи 70 років, а там живи, скільки хочеш». Очевидно, про магію 70-річчя люди знають і вірять у неї.

Тож поглянемо, з чим прийшов до цієї знакової життєвої віхи талановитий актор і театральний педагог В’ячеслав Антонович Хім’як — людина широко знана, шанована, обласкана любов’ю Господа і своїх шанувальників та учнів, що ще за життя, єдина з акторської гільдії, удостоєна мати свою персональну зірку на Алеї зірок у Тернополі. Ми дружимо понад сорок років. На моїх очах розквітав його потужний акторський талант, народжувався Хім’як—театральний педагог, а відтак ціла його школа, яку закінчили понад сотню учнів. Нині вони складають чи не половину трупи Тернопільського академічного драматичного театру імені Тараса Шевченка, а також працюють у Львові, Чернівцях, Дрогобичі, Коломиї, Києві, Кропивницькому… Тож маю власні спостереження і власне бачення того, чого досяг В’ячеслав Антонович на сцені та в житті, пише vilne.org.ua.

Так-от, Хім’як — актор цікавий у кожній ролі. Навіть найменшій. Навіть якщо в ній лише декілька незначних реплік. Коли нема можливості творити яскравий типаж словами, він творить його гримом, мімікою, голосовою інтонацією, манерою рухатись на сцені. Яскравий приклад такої ролі — Маюфес у «Хазяїні» за п’єсою І. Карпенка-Карого. Актор знаходить такі точні акценти й таку переконливу інтонацію, що його герой не губиться на загальному тлі, а запам’ятовується як одна з кращих робіт у виставі і є справжньою окрасою загалом добротної та цікавої постановки Федора Стригуна на тернопільській сцені.

Що вже казати про масштабні ролі, які дають можливість творити характери, доносити до глядача певні ціннісні мотиви, моральні орієнтири. Тут в актора що не роль, то знахідка, одкровення, заглиблення в сутність героя, мотивацію його вчинків. Нещодавно на зустрічі в одній з бібліотек міста з народним артистом України Володимиром Ячмінським В’ячеслав Антонович сказав про колегу: він ніколи не був молодим актором, а вже з перших ролей зарекомендував себе зрілим провідним майстром сцени. Думаю, що те ж саме можна сказати і про самого В’ячеслава Хім’яка.

Я не можу судити про п’ятирічний хмельницький період його роботи, але в Тернопільський театр він прийшов хоч і молодим, та цілком зрілим актором. Так, він ще придивлявся до робіт старших, з ім’ям, акторів, робив для себе певні висновки, але свої ролі творив, як відчувала його душа, як підказувала драматургія п’єси. І хоч режисер Анатолій Горчинський любив повторювати: «Ви це робите добре, але ми зробимо по-іншому», В’ячеслав Антонович рідко міняв щось кардинально в своїй ролі. До слова, про те, що в наш театр прийшов справді потужний актор, писала нещодавно в нашій газеті його багатолітня партнерка на сцені заслужена артистка України Марія Гонта. Вона, зокрема, твердить: їй легко було з ним працювати, «бо поруч був талановитий актор — і ти тягнешся до його рівня, прагнеш бути достойною йому партнеркою, не схибити». І словам цим віриш, адже Марія Євгенівна сама непересічна актриса, велика трудівниця сцени, самовіддана жриця театру, готова «бігти до нього босою по морозі».

Найзнаковішою своєю роботоюпочаткового періоду на тернопільській сцені В’ячеслав Антонович вважає роль Артуро Уї у виставі за відомою брехтівською п’єсою «Кар’єра Артуро Уї». На жаль, я її не бачила, бо тоді ще навчалася в Києві. Але захопливі відгуки і про саму виставу, і про гру актора чула згодом від свого чоловіка Казимира Сікорського, який був сценографом постановки, та й від акторів театру. Зрештою, є і офіційне підтвердження її високого класу — диплом Московського фестивалю німецької драматургії. З усіх українських театрів, які брали в ньому участь, лише Тернопільський удостоївся нагороди. А московський критик сказав тоді В’ячеславові Хім’яку: «Якби в Москві був такий актор, як ви, то на ваші вистави ходили б глядачі так само, як на Володимира Висоцького…»

А як не згадати Леонідо Папагатто — франта, вишуканого представника вищого світу, до якого так тягнулися світські «леви» і «левиці», а насправді збіднілого актора, який у такий спосіб підтримував усю свою родину. (Це вистава «Моя професія — синьйор з вищого світу» за п’єсою італійців Дж. Скарначчі та Р. Тарабузі). Я якось сказала своїм київським знайомим, що наш синьйор Папагатто кращий за їхнього. (Тоді у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка цю роль грав відомий актор театру й кіно Валерій Івченко). Вони не повірили, але коли подивилися виставу з участю В. Хім’яка, погодилися: це справді вибух таланту, енергії і водночас якоїсь неймовірної ранимості. Одне слово, блискуча робота!

Серед віхових ролей В’ячеслава Антоновича і Барильченко з «Житейського моря», і фермер Іван з вистави «Євангеліє від Івана», і Тев’є-молочник з «Поминальної молитви», і Мазепа, і Тарас…

Ще кілька слів про Тев’є-молочника, а якщо конкретніше — про магію перевтілення актора В. Хім’яка. Знову ж таки, на моє переконання, за енергетикою, правдивістю гри він не поступався Тев’є у виконанні покійного Богдана Ступки, що була однією з коронних його ролей. Тев’є-Хім’як трохи статечніший, інтелігентніший, не такий емоційний, але від того він не менш переконливий. Який проникливий у нього погляд, як природно поправляє він на голові таліт (велике молитовне покривало), ніби все життя це робив, як зосереджено читає Тору. Це вразило навіть євреїв. Деякі з них, зустрічаючи актора на вулиці, довірливо казали: «Ми й не знали, що ви наш». А тим часом він українець, християнин, за хрещенням — католик (після народження В’ячеслава бабуся-полька потайки від батьків охрестила його в костьолі).

Назагал його акторське життя склалося і вдалося. Як сказав напередодні ювілею в одному інтерв’ю, їхав у Тернопіль на кілька сезонів, а затримався на цілих 45 літ. Його перший вчитель Яків Горілий, керівник народного театру в Кам’янці-Подільському настійно радив їхати саме на захід, «бо там ще є Україна». Власне та Україна захопила його, як, до речі, і Федора Стригуна, і дала можливість обом стати великими акторами Українського театру.

І не тільки акторами. Останніх 25 літ В’ячеслав Хім’як займається педагогічною діяльністю, навчає майбутніх акторів майстерності. Починав з викладача музучилища ім. Соломії Крушельницької, коли там відкрили акторський факультет, і мав чотири випуски. Паралельно працював у педуніверситеті на кафедрі музикознавства, методики музичного виховання, хорового співу та акторської майстерності, а останні десять років очолює кафедру театрального мистецтва. Чи не всі молоді актори, які поповнили театральну трупу в останні два десятиліття, були його учнями і відгукуються про свого вчителя з великою вдячністю. І роблять це щиро, усвідомлюючи, як багато дав їм Учитель. Я це бачила на дипломних виставах його випускників: обійми, сльози, важкі хвилини прощання…

Хім’як-педагог — такий же невтомний трудівник, як Хім’як-актор. Театральну педагогіку він порівнює із хірургією, адже доводиться «торкатися своїми руками серця, а може, й душі, і як у лікаря, тут головне правило: не нашкодити, а допомогти дитині розкритися, навчити її перевтілюватися». А ще каже, що його учні виходять після вишу цілком конкурентоспроможними, і хто справді прагне стати актором, той неодмінно пробивається та стає ним.

У молодості В’ячеслав Антонович прагнув стати режисером, навіть вступав на режисерський факультет, але не вистачило пів бала — і не пройшов. І театр не дав йому можливості спробувати себе в режисурі. Може, і втратив від цього, бо Хім’як міг порадувати глядача такими ж талановитими постановками, як і акторськими роботами. Його режисерський хист розкрився сповна у студентських роботах. У доробку режисера-педагога понад тридцять вистав — таких різних: від класичних до сучасних — живих, хвилюючих, що запам’ятовуються. В них кожен молодий актор розкриває весь свій творчий потенціал. Але відбувається це не само собою. В’ячеславові Антоновичу доводиться в інтернеті перечитувати десятки п’єс, щоб знайти саме ту, яка органічно накладається на ту чи іншу студентську групу, на індивідуальні можливості її членів. Можна уявити, яка це велика праця та яких терпінь і любові до своєї роботи вона потребує.

Я торкнулась лише двох іпостасей нашого видатного (не боюся цього слова, певна, саме так писатимуть про нього театрознавці майбутнього) сучасника В’ячеслава Хім’яка — його акторської і педагогічної діяльності. А він же іще знаний кіноактор, хоч і не до кінця оцінений та задіяний українським кінематографом, і глибокий майстер читання поетичного слова, найперше Шевченкового. Пригадується враження Дмитра Павличка, який слухав його програму «Душі почину і краю немає» за творами Кобзаря в нашому театрі, на Шевченківському святі: «Шевченка ми майже всі читали і знаємо. Одначе сьогодні ми побачили і відчули щось таке, чого ми не знали. Це великий майстер, який говорив майже спокійно, що мені дуже сподобалось, але де треба було, піднімав голос, де треба — стишував. Він переживав Шевченка. Він ніби слова ці не навчився від когось, а народив сам, зі свого серця. Це великий актор, загальноукраїнський, наша гордість».

В’ячеслав Антонович і сам гарно пише, в дитинстві навіть мріяв стати журналістом. Він створив низку творчих портретів своїх колег, надрукованих у багатьох журналах і книжках. Об’єктом його досліджень були Федір Стригун, Марія Гонта, Наталя Лемішка, Павло Загребельний, Анатолій Бобровський, Казимир Сікорський, Мирослав Коцюлим… Думаю, колись він збере їх у книжку і це буде гарний посібник для майбутніх його студентів та подарунок усім тим, хто цікавиться театром і його творцями. А ще В’ячеслав Антонович любить поратися на кухні та має свої фірмові страви. Зізнається: часу на це практично не має, але любить готувати печеню з м’яса… Що ж, недарма мовиться: талановита людина — в усьому талановита.

І все ж над усім домінує театр, усе інше набуте, похідне, з ним пов’язане. Бо театр призначений для нього з небес. Тому й каже: «Акторство — це Божа професія, і я не раз ловлю себе на думці, що виходжу на сцену, як на молитву». Хай ще багато літ подарує Вам, В’ячеславе Антоновичу, Господь, щоб ми втішалися Вашими щедрими талантами!

Галина САДОВСЬКА.

На фото: В’ячеслав ХІМ’ЯК і його сценічні герої Данило Галицький та Ібрагім.

15

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора