Унікальна виставка старовинних дзвоників «Дзвінкує колядою Перемога»  триває у виставковій залі Ягільницького народного музею історії села, пише Чортків City.

Виставку відкрили 19 грудня минулого року за ініціативи почесного директора музею, заслуженого працівника культури України Степана Бубернака з приватних колекцій вчителя музики місцевої школи Руслана Букалюка та поціновувача старожитностей з Чорткова Петра Дубини. Загалом в експозиції представили понад 180 дзвіночків різних історичних періодів з теренів України та різних куточків світу.

Директорка музею Ірина Шмайдей розповіла присутнім історію появи дзвоників. За однією з версій, що більше нагадує легенду, винайдення дзвонів належить італійському єпископу з провінції Кампанія Павліну Ноланському (353 – 431 рр.). Начебто він побачив уві сні польові квіти – дзвіночки, що тріпотіли мелодійними голосочками, і наказав ливарникам повторити форму цих квітів і навчити їх «співати»… Звідси у Європі дзвони називають словом «кампан», а «кампанолофільством» – колекціонування дзвіночків. Іноді вживають термін «ідіофон».

Директорка Ягільницького народного музею історії села Ірина Шмайдей

Попри уявну простоту, будова дзвона має свої особливості. Вона нагадує перекинуту чашу. Ця частина називається «плащ», а верхня, де він кріпиться – «корона». Джерелом звуку ідіофона є його стінки, в котрі б’є розгойдуючись «язик». Тембр та гучність звуку, його якість прямо пов’язані із розмірами плаща, товщиною стінок, сплаву, з якого він виготовлений. Чим вища якість металу, чим ретельніше дотримується технологія виготовлення, тим кращим буде його звучання.

Один з авторів виставки дзвоників - Руслан Букалюк з Ягільниці

Очільниця закладу звернула увагу присутніх на два дзвоники, поміщені в рамочці. Це – найдавніші експонати. Верхній відносять приблизно до ІІV-V ст. до н. е. (скіфський період). Такі бронзові дзвіночки археологи нерідко знаходять у курганних похованнях, як, приміром, у 2008 році біля села Коцюбинчики на Чортківщині при розкопках могильника VІІ-VІ ст. до н. е. А нижній, дещо тріснутий, – датується ІІІ-ІV ст. уже нашої ери (черняхівська культура).

Такі бронзові дзвіночки археологи нерідко знаходять у курганних похованнях

Дзвоники також є різні за формою. Приміром, такі, як ми зустрічаємо на коровах у Карпатських горах, називають «ботало». Їх вішали на шию домашнім тваринам, аби вони відганяли хижаків, злих духів і хвороби, повідомляли про місце перебування. Зокрема на виставці було представлене сувенірне ботало зі Швейцарії, що датується початком ХХ ст.

Сувенірне ботало зі Швейцарії, що датується початком ХХ ст

Дзвоники круглої форми мають назву шелести, бубенці. Їх часто використовують як прикрасу для кінської упряжі, сигнальний захист від хижаків та різної нечисті.

Увагу присутніх привертають два дзвони незвичайної форми у вигляді кулі, нижня частина яких складається з пелюсток. Вони походять з Індії. Кожна пелюстка має свою вібрацію і дзвін має характерний «шелестячий» звук.

Увагу присутніх привертають два дзвони незвичайної форми у вигляді кулі

Цікава історія, як цей унікальний експонат потрапив до Чорткова, про що розповів колекціонер Петро Дубина. Свого часу один чортків’янин був на заробітках в Англії разом з індусом, котрий привозив з батьківщини різну автентику. Сталося так, що виходець з Індії помер і дзвоник дістався у спадок нашому земляку, а згодом опинився в колекції пана Петра.

Один з авторів виставки дзвоників - колекціонер Петро Дубина

Загалом на виставці дзвони представлені за групами. Наприклад, одну складають пронумеровані цифрами від 1 до 16. Відповідно змінювалася їхня вага та звучання.

Загалом на виставці дзвони представлені за групами

На одній з експозицій, будучи фахівцем в царині музики, колекціонер Руслан Букалюк підібрав їх за півтонами звучання.

Дзвоники, підібрані за півтонами звучання

Іншу групу складають ідіофони, відлиті наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. на Валдаї. З кириличними написами, орнаментами тощо (на одному чітко видно рік виготовлення – 1854).

Багато ідіофонів виливалися на пожертвування меценатів, тож можна прочитати на них їхні імена.

Багато ідіофонів виливалися на пожертвування меценатів

Цікавий і весільний дзвоник, який має по колу обручки. Зазвичай такими дзвониками прибирали коней, яким молода пара їхала до церкви.

Серед інших, на виставці також представлені дзвоники, якими користувались для виклику прислуги у кафе, готелях; помітно вирізнявся більш масивний дзвін з певною конструкцією для вмонтування в одвірок чи стіну – можливо, це перонний дзвін, яким сигналізували про наближення потяга; сучасні сувенірні дзвоники, привезені з Єрусалиму, зображенням святого тощо.

Виставка дзвоників у Ягільницькому народному музеї історії села діятиме до кінця січня (контактний номер телефону завідувачки музею – 0686271792).

Автор: Любомир Габруський

Фото автора