Дмитро Стецько — представник західноукраїнського мистецького андеграунду сімдесятих-вісімдесятих, відомий як живописець та скульптор. Народився 8 листопада 1943 у село Полонне, нині Польща, відійшов у засвіти 6 січня 2017 в Тернополі. Учасник численних міжнародних і національних виставок. Засновник гурту «Хоругва», котрий об’єднав авангардних тернопільських митців, і діяв наприкінці вісімдесятих-початку дев’яностих. Один із найвідоміших та знакових художників Тернополя.

Творячи новітнє українське мистецтво, Дмитро Стецько шукав зв’язки, що поєднують нинішнє із праісторичною ментальністю народу. Пріоритетною в його творчості була національна тематика, що трансформувалася в нові асоціативні комбінації композицій.

Про деталі проєкту поговорила з його ініціаторкою, художницею, дослідницею Марічкою Юрчак.

123183020_2703344313262880_4008053500378132388_n

— Чому Дмитро Стецько винятковий для нашого міста?

— Дмитро Стецько винятковий для України. Він яскравий представник історичного живопису, митець, який, з-поміж тернопільських, досяг, мабуть найбільшого визнання — виставки у Національному художньому музеї, Національному музеї у Львові, у Канівському музеї Тараса Шевченка…

— Розкажи, як ти його бачиш у контексті західноукраїнського контексту.

— Дмитро Стецько є знаковим для Західної України: за його біографією можна вивчати історію XX століття. Дитина війни; ще малим його разом із батьками під час операції «Вісла» переселили з рідної Лемківщини на Тернопілля. В роки радянського застою був в опалі до влади, майстерню забрали, забрали можливість виставлятися. Є митці, які пройшли подібний шлях. Але саме в творчості Дмитра Григоровича ці колізії відбилися: крізь його картини-палімпсести із нашарувань минулих епох проглядається виразна візія майбутньої незалежної України.

— Чому ти вирішила зайнятись опрацюванням і популяризацією творчості?

— Я познайомилася із художником на відкритті його першої персональної виставки у Тернополі у галереї «Бункермуз» ще в 2013 році. Було зрозуміло, що масштаб цієї особистості виходить далеко за межі нашого міста. І коли Дмитра Стецька не стало, у мене зразу виникла ідея створити сайт, а ще краще — мистецьку освітню програму, аби більше людей дізналося і пам’ятало про автора.

Завдяки колекціонеру Ігорю Мамусу, я познайомилася із племінником Дмитра Стецька, якого вдалося переконати, що ця справа потрібна, я заслужила його довіру і врешті — допуск до архіву митця.

— Розкажи про те, що зроблене

— З Вікторією Омелянюк ми зробили сайт https://stetsko.com.ua/ — це віртуальний архів, який буде постійно доповнюватися матеріалами: благо, Дмитро Стецько залишив масу рисунків, начерків, фото… З Юрі Собі створили віртуальну екскурсію по хаті-майстерні Дмитра Стецька. Це просто неймовірна можливість відчути ту творчу атмосферу, побачити цей «музей», який взагалі-то закритий від сторонніх очей! Крім того, відзняли акварельний доробок автора.

— А що далі?

— Роботи ще багато. Працюватиму над дослідженням і публікацією архіву митця, зробимо англомовну версію сайту. Плануємо видати каталог акварелей Дмитра Стецька і заснувати мистецтвознавчий конкурс із дослідження його творчості. Але питання №1 — це майбутнє хати-майстерні та спадщини Стецька. Тернопіль має цю унікальну — без перебільшення — туристичну та культурну перлину, але за рік-два її може не стати. Це питання неможливо вирішити самотужки, потрібне розуміння та сприяння влади. Я вірю, що Тернопіль може відчути «ефект Більбао», якщо створить Музей Дмитра Стецька. Ті кроки, які ми зараз робимо на власній ініціативі та за сприяння родини Стецька, — це також спроби привернути увагу до цієї проблеми.

— Як на сайті буде реалізоване торкання до митця. Бо мені здається, важливо те, що він жив і творив тут, у Тернополі, навіть коли сама його творчість і не має локального характеру.

— Ми постараємося відтворити цей ефект присутності через живий голос автора, відеозаписи з ним. Хоча художник найкраще розкривається у своїх роботах. Також я сподіваюся, що дослідження архіву подарує нам цікаві несподіванки.

Щодо «тернопільськості» Дмитра Стецька, то це дуже контроверсійне питання. Тернопіль, за великим рахунком, Дмитра Стецька не любив, не розумів і не цінує зараз. Тернопільські контексти в його творчості практично невідчитувані. Але він якраз цікавий тим, що вирвався за межі цього містечкового мислення, він не genius loci, a genius mundi.

1417563_257033917780644_1986987595_o

— Власне, цікаво й те, що залишилась майстерня митця, де ти була, ти працювала із творами, котрі сам Дмитро Стецько пакував, тобто, хай і не впадаючи у містику, але торкнулась його справи. Як це вплинуло на твоє уявлення про художника та його твори?

— Коли я потрапила у майстерню митця, у мене було відчуття, наче я потрапила у маленьку церкву. Там панує особливий маслянистий дух, тепле світло, маса барокових деталей — рам, картушів, скульптур, свічок, рушників. І непорушність простору. Всі ці деталі створювали необхідну ауру для роботи художника. Мене, як історикиню, таке середовище дуже надихає. Дмитро Стецько теж досліджував предмет своєї творчості — минуле України, але водночас потрапляв у нерв своєї доби. Говорячи про минуле, він говорив про сьогодення. Це було осмислення карколомної сучасності з проєкції національної історії.

— Ти працювала з роботами пана Дмитра, зокрема, мабуть, і з тими, котрі до тебе бачило небагато людей. Які це збудило в тобі відрухи?

— Я відчувала себе обраною та переживала особливе щастя. Таке щастя, можливо, відчував Артур Еванс, коли відкривав Мікени, або Ігор Ґерета, коли віднаходив артефакти черняхівської культури.

— Можливо, трапилось кілька приватних відкриттів?

— Зараз я бачу результати невтомної праці Дмитра Стецька — його вивершені картини. Але мене цікавить кухня, цікавлять пошуки, спроби, помилки, живий процес творчості. Тому всі відкриття попереду, коли буде змога попрацювати із корпусом рисунків, ескізів, начерків.

— Творчість Дмитра Стецька досить різноманітна — скульптура, живопис, акварелі. Яка її частина викликає у тебе найбільше зацікавлення?

— Те, що ще не оприлюднене і неоприявлене. Є дуже гарний альбом живопису Дмитра Григоровича, який він готував сам. Але скульптура, графіка, акварель геть не такі відомі.

1397242_257033801113989_971381593_o

— Ти також досліджуєш діяльність «Хоругви», яку заснував Дмитро Стецько. У цьому контексті чи натрапила на відкриття, опрацьовуючи твори художника?

— Скоріш розмови із «хоругвістами» допомагають краще зрозуміти екстравагантну особистість Дмитра Стецька — індивідуаліста, який все життя випробовував себе.

Анна Золотнюк

Фото з відкриття виставки «Вітрила часу» в «Бункермузі» — фотоагенції «Дубельтівка» та з архіву Марічки Юрчак