Понад 40 років працівники Борщівського обласного краєзнавчого музею збирають та досліджують феномен борщівської вишиванки. Святкові давні вишиванки, що зберігаються у фондовій збірці музею, датуються кінцем XIX- 20-30-ми роками XX століття.

Сьогодні, коли точиться війна українського народу проти рашистського агресора, ми – українці, як ніколи повинні ідентифікувати себе, як окремий, вільний і незалежний народ. Українська вишиванка є індикатором для кожного українця. Це - генетичний код нашої нації. Завдяки цій роботі ми маємо змогу здійснити історичну ретроспективу життя наших пращурів. Музейні раритети засвідчують, якими вправними і талановитими вишивальницями були борщів’янки., - кажуть працівники музею.

Коли на Борщівщині почали вишивати чорні сорочки - достеменно невідомо.

Про це свідчить легенда, яка побутує у нашому краї. Згідно неї, були часи коли нашу землю плюндрували татаро-турецькі орди. Саме тоді у нерівному бою загинуло багато чоловіків. Натомість жінки в знак скорботи по убієнних дали обітницю сім поколінь тримати жалобу та вишивати сорочки тільки чорні. Тому, у скринях борщів’янок з’явилися такі вишиванки, - пишуть на сторінці музею.

Такі сорочки не були звичним повсякденним одягом. Вишиті густо чорними вовняними нитками по рукавах конопляні сорочки були обов’язковим атрибутом весільного посагу наддністрянок. Вони береглися та передавалися від покоління до покоління.

Розпочнемо нашу розповідь з чоловічої сорочки, яку до музею передала борщів’янка Марія Дулепко. Незвичайним виглядає її квітковий орнамент, в якому проглядається наша українська символіка – тризуб. Вишита вишиванка у далекі 1920 роки. Це були нелегкі часи для українців нашого краю. Саме в цей період прискореними темпами здійснювалась культурна асиміляція українського населення західноукраїнських земель, які перебували у складі Речі Посполитої. Зважаючи на історичний період, коли вона була створена, можна стверджувати про великий патріотизм жінки-майстрині, яка її вишила. Чоловік, що одягав цю вишиванку, проявляв таким чином свою громадянську позицію та приналежність до конкретної нації – української. Адже за носіння такої вишиванки можна було потрапити у в’язницю.

У жіночій вишиванці, вишитій квітково-геометричним орнаментом з с. Горошова, відбилася доля молодої жінки Олени Юсипів. Її чоловік Дмитро був членом ОУН. У червні 1941 року за свою підпільну діяльність був заарештований НКВД та ув’язнений у Чортківській тюрмі. Згодом чоловіка з сотнями в’язнів погнали до Умані. Далі сліди його губляться.

Незважаючи на страх та високий ризик для життя, загрозу арешту та репресій, Олена також бере участь у підпільній боротьбі як проти німецьких окупантів, так і проти більшовицької навали. На борщівських теренах жінка діяла зв’язковою під псевдом «Кухарка». За цю сімейну діяльність радянська влада «подякувала» їй 20 роками ув’язнення. У 1947 році жінку з малолітнім сином Богданом москалі вислали в Хабаровський край. Проживаючи в бараці, важко працюючи, вона зуміла вистояти і повернутися. Історія цієї жінки є прикладом патріотизму українських жінок-воїнів, які і сьогодні на фронті поруч з нашими чоловіками борються за вільну, самостійну українську державу.

Фото зі сторінки Борщівського обласного краєзнавчого музею