/ /Веселі будні тернопільського безхатька

19 Липня 2019, П’ятниця


Скала-Подільська ОТГ отримала нагороду за внесок у підвищення рівня прозорості та відкритості бюджету

ФК «Агронива» поступилася в першому літньому спарингу (фото)

18 Липня 2019, Четвер


Тернополянка стала чемпіонкою України з пауерліфтингу

Погода
Погода у Тернополі 19 липня

Батьки Тернопільщини зможуть обирати дітям найкращу школу

Суд частково задовільнив апеляцію засудженого до 10 років позбавлення волі

Аптеки на Тернопільщині змусять виконувати вимоги закону

Відео
Тернопільські військові повернулись з бойової ротації додому (фото, відео)

У поліції Тернопільщини повідомили як слідкуватимуть за порядком та дотриманням законодавства у день виборів  

Фоторепортаж
Чому на Тернопільщину приїхало 150 дітей з усієї України, Франції і Канади? (фоторепортаж)

Фотофакт
Тернопільський «Красунчик дня»

Теорія «Нуль відходів» для тернополян: викинути не можна переробити

Поліцейським вдалося спіймати квартирного злодія у Тернополі

Тернополянам на замітку: гаряча морська вода небезпечна для купання

На Тернопільщині порушник вдався до незаконної риболовлі (фото)

Фоторепортаж
Поки металевоквітнуть на тернопільських вулицях (фоторепортаж)

Тернополян закликають не боятися волонтерів

Новий додаток FaceApp: чортківчани масово старіють і діляться цим у соцмережах (фото)

Відео
Місто на Тернопільщині потрапило у тревел-проект і вразило знімальну групу (фото, відео)

Каліфорнійська компанія презентувала нові сорти суниці та малини (Агроновини)

У Кременці пенсіонерка на смерть забила цуценя сапою

Чималий арсенал зброї, забороненої в Україні, вилучили правоохоронці у жителя Тернопільського району (фото)

Тернополяни вже мають орієнтири у підготовці до ЗНО-2020

Фоторепортаж
Тернопільщина – у цвітінні мальв (фоторепортаж)

Відео
На Тернопільщині височіє 5-та статуя Христа Спасителя (відео)

Анонс
Буде гаряче: у Чорткові відбудеться МотоРокПікнік

Це цікаво
Стати бакалавром у Тернополі коштує до 170 тис. грн

Вбивця тернопільської тату-майстрині Тетяни Подвашецької до кінця літа перебуває на експертизі

Це цікаво
Пара з Шумська зробила власне весілля незабутнім для чужих дітей (фото)

Тернополянам на замітку: у магістратуру не вступили через англійську мову

Відео
Бережанець влаштував у Відні акцію в пам’ять про трагедію, що сталася 5 років тому (фото, відео)

На що витратять у Тернополі європейські кошти?

Тернополян закликають не вирощувати мак і коноплю

Фотофакт
У Тернополі на ринку затримали продавця сумнівної риби (фотофакт)

Грабіжника з товаром піймав продавець

Центр міста стане вільним: у Чорткові побудують новий ринок

Неробочий світлофор та неуважність водіїв – причина аварії на Теребовлянщині (фото)

Безпечність людей призводить до втрати великих сум

Відео
Гвардійці Тернополя підтримали Віталія Марківа (відео)

У Заліщиках появився шахрай: мешканців закликають бути обачними

У Тернополі частково перекрили Театральний майдан

Фотофакт
Центральними вулицями Бережан їздить вантажний транспорт (фотофакт)

У чортківській в’язниці напали на слідчого

Фотофакт
На вулицях Бережан побільшало порушників правил дорожнього руху (фотофакт)

Це цікаво
18 липня в історії Тернопільщини

Майбутнє Шумської громади очима дітей (фото)

Мешканці Байковецької ОТГ стали учасниками проекту «Кіно під небом» (фото)

У Збаражі поліцейські провели для дітей захід «Веселі старти» (фото)

17 Липня 2019, Середа


На Тернопільщині відбувся традиційний турнір пам’яті Василя Іванціва (фото)

Погода
Погода у Тернополі 18 липня

Відео
«Якщо не буде мови, то не буде України» – в Тернополі відбулась акція в підтримку мовного закону (фото, відео)

Для тернополян, які готові подати якісну інформацію, відкривають грантові можливості (фото)

Веселі будні тернопільського безхатька

Ігор Петрович у п’ятнадцятиградусний мороз в центрі Тернополя просить милостиню. Сидить на снігу, підстеливши під ноги картон. Поруч – великий собака. Чоловік – безхатько уже 20 років. Прізвища не називає. Спершу погодився сфотографуватися. За яку хвильку – розповісти про себе.

– Такий мороз, вам не зимно? – цікавлюся.

– Та як не зимно? Я ж не залізний. Навіть залізо на морозі тріскає. Як собі вип’ю сто грам, тепліше. А во, дали мені щойно кави, часом поїсти хтось принесе. – показує на пластиковий стакан з кавою, пишуть на сайті pro.te.ua.

– Де ви ночуєте?

– Де прийдеться. На залізничному вокзалі, десь у підворітні. Літом, то можна навіть на морі. Я так наше озеро називаю. З вокзалу о шостій годині рано вже виганяють – хоч мороз, хоч дощ, хоч щось.

– Як в такий мороз безхатченки обігріваються?

– По-перше горілкою, по-друге – стимул. От у мене є стимул. – показує на каву, яка парує, потім трясе пластиковий стаканчик з грошима.

– Цей пес давно з вами ходить?

– Років два. Собаку звати Діна, вона зі мною завжди

– Кому більше довіряєте – людям чи собакам?

– Людям не можна довіряти. Навіть собі, бо і сам собі деколи можеш збрехати. А собака ніколи не продасть, вона завжди буде біля тебе, і гавкне, коли хтось буде до тебе йти. А людина така, що маму рідну продає. Собака ніколи маму рідну не продасть. А люди продають за сто грамів, за три рублі. Бували такі «случаї», що маму вбивали, бо вона не хотіла дати 3 рублі на сто грам. Зі мною в тюрмі сиділи такі. Він маму вбив – шукав гроші, знав, що вона пенсію получила. І сидів 15 років. Але його взагалі потрібно було розстріляти.

Я колись мав все. І жінку, і дітей. Дочка одна зараз живе в Дніпропетровську, їй 30 років.

– А вона знає про ваш спосіб життя?

– Ні. Хіба якщо їй племінниця подзвонила і розказала. Бо жінка перша там живе. Моя друга жінка померла в 32 роки.

– Хотіли б з дочкою зустрітися?

– Хотів би. Але мені стидно. Я що їй скажу? Вона з двох років мене не бачила. Як мене посадили, їй 2 рочки виповнилося. Зараз дочці 30. Вона нібито знає, що я її батько. Але що я їй маю сказати? Я її не годував. Вона добре собі там живе. Ми з нею говорили по телефону, то вона мені казала тільки «ви». Не каже мені «батько», а тільки «ви».

– Маєте пенсію?

– Яка пенсія? Я 17 років в тюрмі сидів. Прийшов з тюрми і всьо – сестра хату забрала.

– За що в тюрмі сиділи?

– Крадіжка державного майна в особливо великих розмірах, 1984 рік.

– То у чому вас звинуватили?

– У тому, що я вкрав. Але вони більше списали, ніж я вкрав. Я що вкрав? Порошок, 4 пачки «Біломорканалу», якісь тапочки там були, 2 кілограми ковбаси і літру горілки. І все. А вони то всьо списали. Написали мені на 100 з чимось тисяч.

– Ви десь працювали?

– І у Владивостоці, і в Хабаровську – де тільки не працював. А засудили мене у Дніпропетровську.

– Чи багато у Тернополі безхатьків?

– Багато. Точно не знаю, але 50-60 тільки у цьому мікрорайоні, в центрі – точно є. Вони живуть по 5, по 6 чоловік, там таке скопище бомжів.

– Де живуть?

– Десь у закинутих приміщеннях. Ви знаєте, он там внизу був банк за пологовим? Там зараз живе щось 7 чи 6 чоловік. То там страшне, що робиться.

– Є якась конкуренція серед безхатченків? Коли вам милостиню дають, то вас може хтось з цього місця прогнати?

– Можуть. Але спробуй мене прогнати.

– Чи правда, що кожен безхатько має свою територію, де просить милостиню?

– Ні, неправда. Це таке хочуть собі придумати. Моя територія – весь Тернопіль. Я можу зараз бути на Дружбі, там ходити. Можу бути тут, можу поїхати ще дальше. Мені то до одного місця.

– А якщо хтось сяде просити милостиню поряд з вами?

– Ні. Сісти може он аж на тому боці. Он коло магазину «Єва». Десь за 200-300 метрів від мене. Якщо хто сяде коло мене, то буде… але ніхто не сяде, то не можна. Всі розуміють, що ні йому так не дадуть, ні мені не дадуть.

– Є якісь закони серед безхатченків?

– Закони є. Коли я підійшов до смітника, бо шукаю щось поїсти, виймаю пляшки якісь, а інший бомж підходить і так само туди лізе, то він не має права. То чужі так пробують, вони мають свої хати, на літо приїжджають сюди. Літом собі заробили і зимою їдуть додому. То не то, що я – пропив.

– Скільки в день отримуєте милостині?

– 300-500 гривень щодня. Є такі люди, що можуть за раз дати 500 гривень. Йде якийсь крутелик і йому не шкода, але то рідко таке буває.

Я як в Одесі бомжував, то жив шикарно. Там люди годували і навіть додому забирали, щоб помився і пожив трохи. Тернополяни додому не запрошують. Бояться нас.

– Деякі тернополяни на роботі стільки не заробляють…

– А ви попробуйте тут на морозі висидіти. Я б ворогові не побажав такого життя.

– Безхатьки закохуються, зав’язують стосунки?

– Є. І живуть разом. Не одружуються, бо без документів, просто живуть. Дитину он мала одна. Поїхали в село до його батьків, але вона звідти втекла. Дитину лишила в них і втекла знову сюди. Бо тут – свобода.

– Яка ця свобода?

– Не знаю, як пояснити. Ось я сидів 17 років, був закритий у чотирьох стінах. Я хотів свободи. Як вийшов, то думав, що я здурію. Тепер йду, куди хочу, сплю – скільки хочу. Хочу – йду на роботу, не хочу – не йду. Оце є свобода.

– А те, що не маєте де жити – це свобода?

– Я маю де жити – земля і небо. Обігрітися нема де, але якось Бог дає.

– Якщо хтось захворіє, як допомогти?

– Дають раду. Приїжджає «скора», дають пару уколів і все. Мені он викликали «скору», бо я щось випив, знайшов якусь баночку з рідиною. Я думав, що то спирт і отруївся, вмирав. Викликали «скору», мене повезли до лікарні, промили повністю. І ще той лікар почав сваритися з ними, бо мене повезли в першу лікарню, а потім у центральну. Той лікар каже: «Чому ви йому першу допомогу не надали, а якби він помер? Хто би був винен?» Потім сказав: «Помити, поголити, переодягнути і в палату». І він пішов. Промили мені шлунок. А я встав, чую, мені вже легше, санітарки вже воду в ванну набирають, а я кажу: «Ні, не хочу, я у тюрмі насидівся, тепер ще тут у тюрмі сидіти».

– А помитися хіба не хочеться?

– Я за цілу зиму ще не мився. Ви би подивилися на мою голову, то ви б спалахнули.

– А влітку де миєтеся?

– А он море. – показує в бік ставу. – Кавалочок мила купив, покупався, побрився. І їсти варив, то зі ставу воду брав. Нормальна вода. Живіт не болів.

– До скількох років доживають безхатьки?

– Мені 56. Є в мене знайомий, якому 70 років. Він 40 років вже на вулиці і нічо – здорові, як коні. Якщо людину якусь зараз з хати вигнати і дати йому їсти те, що я їм, то він вмре. Або понос буде. А я їм все, що викидають їстівне – м’ясо, хліб, ковбаса. Викидають холодець, всякі недоїдки. Але якщо вже смердить, то ні, не їмо. А що зі столу зібрали, викинули, то забираємо.

Але тут свобода. Я от зараз захочу і піду додому. Ну, як додому? Як найду, де лягти спати. Коли захочу, тоді встану. І ніхто наді мною не стоїть – йди на роботу, діти не плачуть цицькові.

– Тепер вам до під’їздів важче потрапити через кодові замки?

– Є відкриті двері. От є підвал на Дружбі, там трактором можна розвертатися. Там тепло, але двоє чоловік нас. У нас також є страх. Можуть і побити, можуть зарізати і ніхто фамілії не спитає, ніхто шукати тебе не буде. Моя мама – покійна, чи живий ще батько, я не знаю. А якщо б мене зарізали? Ніхто не знає, яка моя фамілія. Знають тільки, що Ігор, все. Або Сєдой. Поганяло у мене таке, бо сивий.

– Якби у Тернополі створили притулок для безхатченків, вони б туди йшли?

– Йшли б. Але там був би такий бардак, стільки було б хвороб і вошей. Був би жах. Хто б їх там лікував? За гроші треба лікувати, а задурно –

хто буде?

– Чим безхатьки хворіють?

– В основному трипер, сифіліс, воші і туберкульоз. Бо сексом займаються – хто з ким попало, і не миються місяцями, як от я зараз. Але добре, що в мене хоч бабів нема.

– Чому люди опиняються на вулиці?

–  Горілка. Або з рідними щось не погоджуються, як от мені сестра зробила. Хату забрала і все. І куди? І вона знає, що зі мною. Бо стрий мій тут живе біля ЦУМу, двоюрідний брат живе, мій колега он недалеко живе з мого села. Але що він? Ігор підходить, його також Ігор звати, дає мені пару рублів, каже: «Ігорку, у тебе ж колись долари були, все було, а зараз он як». А я кажу: «А що я зроблю? От так сестра моя зробила, старша на два роки. Якось вони мене зуміли виписати, бо мама померла». Нас було п’ятеро в сім’ї.

– Що для вас щастя? Коли вам було чи є добре?

– Коли з жінкою спав, тоді добре було. А зараз що? Є кусок хліба, от чай, що мені людина дала, це для мене нормально. Це моє щастя – гаряче дали. І все. Я колись в армії відслужив у Хабаровську, потім жив у Владивостоці з жінкою і дитиною, а зараз от все так, як є…

Наталія ЛАЗУКА

579

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора