30 липня в історії Тернопільщини
Цього дня народилися:
тернопільський економіст, господарниця Катерина Александрова (1948 р. н., с. Йосипівка, нині Летичівського району Хмельницької області);
тернопільський оперний, концертно-камерний співак, актор, педагог Микола Блаженко (1965 р. н., м. Новосибірськ, нині Російська Федерація);
вчений-біолог, педагог, доктор біологічних наук, професор Костянтин Волков (1947 р. н., м. Золочів Львівської області);
військовик, сотник Січових Стрільців, громадський діяч Теофіл Волошин (1893 р., с. Озерна, нині Зборівського району – 02. 08. 1946 р., м. Перм, нині Російська Федерація);
прозаїк, поет, есеїст, культуролог, кандидат філософських наук Анатолій Дністровий (справжнє – Анатолій Астаф’єв; 1974 р. н., м. Тернопіль);
священик, освітній діяч Степан Книш (1898 р., м. Тернопіль – після 01. 05. 1944 р., Саратовська область, нині Російська Федерація);
вишивальниця, заслужений майстер народної творчості України Ярослава Ликтей (1961 р. н., с. Панівці Борщівського району);
композитор Богдан Сегін (1976 р. н., м. Борщів);
учасник національно-визвольних змагань, громадський діяч, член ОУН Володимир Смикуржевський (1918 р., м. Кременець – 01. 08. 1949 р., м. Ганновер, Німеччина);
польський історик, доктор наук Казімєж Тишковський (1894 р., с. Козівка, нині Козівського району – 25. 06. 1940 р, м. Львів);
журналістка Олександра Хижняк-Бурма (1938 р., с., нині смт Котельва однойменного району Полтавської області – 29. 03. 1990 р., м. Тернопіль);
вчений у галузі історії, редактор, публіцист, громадський діяч, доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал (1953 р. н., с. Пробіжна, нині Чортківського району);
літераторка, бухгалтер Ірина Шикерява-Шпак (1940 р. н., с. Великий Глибочок, нині Тернопільський району);
громадський і культурно-освітній діяч Лев Ясінчук (1882 р., с. Білобожниця, нині Чортківського району – 12. 10. 1963 р., м. Бруклін, штат Нью-Йорк, США).
Цей день в історії Тернопілля:
1650 р. поблизу с. Купчинці, нині Козівського району козацький полковник Іван Богун розбив польське військо гетьмана Мартина Каліновського.
1850 р. в с. Городниця Підволочиського району відкрили школу.
1917 р. Тернопіль відвідав останній імператор Австро-Угорської імперії Карл Габсбург. Прусська армія у той час ще перебувала у Тернополі. Карла тернополян зустріли з квітами та радісними вигуками. Окремо імператор зустрівся із міською владою, а тоді поїхав на фронт. Основні події довкола тих відвідин відбулися на теперішньому майдані Волі. Та хоч перебування цього діяча було короткочасним, він залишив у пам’яті старших поколінь тернополян значний слід - це саме той імператор, який ще до початку Першої світової жив у Галичині, у Коломиї, і планував перетворити Австро-Угорщину на федеративний союз. Він же пообіцяв докласти усіх зусиль, щоб “якнайскоріше відвернути жахіття і жертви війни, повернути благословенний мир”, а 10 жовтня 1917 р. видав “Маніфест до народів”, у якому оголосив перетворення імперії у федерацію “з правом кожної раси сформувати свою державну організацію на території власного поселення”. Карл дозволив народам імперії, зокрема українцям, утворити власні держави.
Голова Тернопільської обласної управи Василя Охримовича під час звіту Проводові ОУН у Львові про ситуацію в Тернопільській області за 20–30 липня 1941 р. зазначив, що обласна управа свої заходи спрямувала у таких напрямках: 1) організаційно-адміністративне опанування території; 2) легалізація Українського уряду; 3) поглиблення або доповнення зробленого на даний час.
1941 р. львівська газета «Українські щоденні вісті», описуючи побачене у чортківській тюрмі, після поспішного відступу з міста більшовиків, писала таке: «Всіх трупів у Чортківській тюрмі нараховано близько 800. Для ілюстрації, як садисти з НКВД знущалися над своїми жертвами вкажемо на факт, що багато трупів знайдено з повідрізуваними вухами, носами й повиколюваними очима».
1946 р. під час зіткнення ОУН із засідкою МВС на полі біля села Гермаківка Борщівського району застрелився важко поранений оргреферент райпроводу ОУН Мельниця-Подільська Павло Прудивус, і загинув бойовик СБ Іван Гурлик.
1947 р. в очеретах над Стрипою і на хуторі Драгоманівка (нині село Козівського району) загинули: референт СБ крайового проводу ОУН-Поділля Мирослав Вовк, секретар крайового референта СБ Пластун, організаційний референт окружного проводу ОУН-Тернопіль Петро Сіно, районний провідник ОУН-Козлів Нечай, бойовики охорони – Тихий, Качор, секретар-друкарка Ольга Стець, кур’єри крайового проводу – Голенко, Шпак, кущовий провідник ОУН Лоза; застрелився окружний провідник ОУН-Тернопіль Ярослав Бабій.
1989 р. Іван Здирко разом зі своїм батьком Михайлом та членами НРУ Іваном Головацьким, Андрієм і Василем Хлопасями за підтримки громади, яка зібрала ся тоді на горі Лисоня на громадсько-релігійну панахиду біля могили Українських Січових Стрільців уперше в Бережанському районі за радянської влади прилюдно підняли національний синьо-жовтий прапор і прикріпили його на могилі УСС. Прапор пошила Марія Горошок.
1989 р. на Микулинецькому цвинтарі за участю рухівців відкрито могилу жертвам тоталітарного режиму. На заході налічувалось 100 тисяч осіб. У Тернополі замайоріли жовто-сині стяги, що віщувало звільнення від комуністичного режиму. У серпні того ж року в Тернополі відбувся багатолюдний мітинг на Співочому полі. Це була знакова подія як протест проти діяльності комуністичної влади.
1991 р. за рішенням сесії Бережанської міської ради демонтовано зі шпиля міської ратуші зірку, а на її місце встановлено синьо-жовтий прапор.
2011 р. в Умані відкрито Меморіал жертвам репресій та колишнім в’язням Чортківської тюрми з Тернопільщини, розстріляним у липні 1941 року. На першій із 16 гранітних плит викарбувані такі слова: “На цьому місці поховані українські патріоти, в’язні Чортківської тюрми – уродженці Тернопільської області, яких розстріляли працівники органів НКВС СРСР в м.Умані 21 липня 1941 року”.
Сьогодні ми відзначаємо Міжнародний день дружби.
Дружба є найважливішим елементом як взаєморозуміння, так і гарних, добросусідських відносин. Ми, люди, всі такі різні, у нас можуть бути зовсім своєрідні погляди на одні й ті ж речі, різна культура, різні підходи у вирішенні тих чи інших питань, але не маючи дружби між собою, ми починаємо наражати на небезпеку не тільки оточуючих нас людей, але також і самих себе. У ході проведення Міжнародного десятиліття культури миру та ненасильства в інтересах всієї планети, під егідою ООН, яке охопило період з 2001-го по 2010-й рік, цей факт став на стільки очевидний, що на своїй 65-й сесії, що відбулася 27-го квітня 2011-го року в резолюції № 65/275, Генеральна асамблея ООН заснувала нове свято, безпосередньо присвячене цій темі.
А ще – сьогодні Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми
Торгівля людьми - це злочин, жертвами якого можуть виявитися чоловіки, жінки, діти як з метою примусової праці, так і сексуальної експлуатації. За даними Міжнародної організації праці, 21 мільйон людей у всьому світі є жертвами примусової праці. Чоловіки, жінки та діти потрапляють до рук торговців людьми як в своїх країнах, так і за кордоном. При цьому страждають всі країни, будь то країна походження, транзиту або призначення. Рабство як в стародавній, так і сучасній формі - явище не тільки ганебне; це, за словами борця за скасування рабства Джона Уеслі, «огидна сукупність всіх гидот», якій немає місця в нашому світі.
У 2013 році Генеральна Асамблея провела зустріч на високому рівні для оцінки ходу здійснення Глобального плану дій. Держави-члени також прийняли резолюцію A / RES / 68/192, проголосивши 30 липня Всесвітнім днем боротьби з торгівлею людьми і заявивши, що в такий день необхідно «підвищувати обізнаність про стан жертв торгівлі людьми і заохочувати і захищати їх права».
Іменини сьогодні святкують Леонід, Марина, Маргарита.