Американський митець створює скульптуру для Тернополя

В одному із закапелків у центрі міста вже кілька днів гуде бензопила. Це скульптор з Техасу Ліланд Біті (Leland Beaty) працює над новою роботою.
Незвична, яскрава зовнішність чоловіка личила б Королю Леву, якби той набрав людської подоби: світлі проникливі очі, руда борода та довге волосся, зчеплене у пучок на потилиці за допомогою кольорового олівця.

І я думаю, що недарма його прізвище часто плутають із співзвучним “beauty” – краса. Ліланд у гарній фізичній формі – та не завдяки регулярним відвідинам спортзалу, а скоріш всупереч – бо ж своїм хобі називає паління та алкоголь. Насправді м’язи – це побічний результат виснажливої роботи з матеріалом для скульптур.
З навушників гримають «Фолкнери» – каже, під них працюється краще, їх музика надає ритму робочому процесу. На імпровізованому робочому місці на задвірках «Бункермузу» – дошкульне сонце, однак подітися нікуди – і автор лише частіше відривається на перекур. В один із таких моментів я зав’язую з ним розмову. Що привело його до нашого міста?
– Америку я залишив 20 років тому – і не шкодую. Я став вільнішим, почуваю себе людиною світу, людиною Всесвіту. Вже шість років я маю апартаменти у Перу. В Україну я приїхав на два тижні – для участі у Гогольфесті. Але зостався на декілька місяців: побачив Львів і був вражений. У Тернопіль приїхав на вікенд, зупинився у друга. Місто мені сподобалося і після знайомства з тутешніми творчими колами отримав пропозицію створити ще одну скульптуру.
Ліланду зараз 41, тобто половину свого життя він провів у мандрах: за цей час побував у 50 країнах світу, прожив один і той же день двічі, побував у ніде – місці з координатами 00.00.00.00., зустрів Самотнього Джорджа – останню живучу нині черепаху з острова Пінта (вважається найрідкіснішою істотою на землі).
Міста, де він зупиняється, стають для нього майстернями просто неба. Чоловік вже встиг створити скульптури для Києва та Львова, а ще засвітився у столиці з виставкою-концертом «Wood sounds» за участі казахсько-української виконавиці Назгуль Шукаєвої та кращих вітчизняних джазових музикантів.
Працює митець виключно з мертвою деревиною. Зараз його інструмент залишає рубці на всохлому дереві, що росло колись на вулиці Острозького. Роботу скульптор планує завершити за два тижні, проте що вийде у фіналі – і сам не знає достеменно.
– Мистецьку кар’єру я починав зі створення портретів на замовлення. Потім експериментував з металом і каменем, доки не вирішив сконцентруватися на дереві, бо воно дає мені більшу свободу. Складно бути експресіоністом у скульптурі. Спершу я надто притримувався образу в моїй голові, шукав підходящі матеріали, був надто скований ідеєю. Тепер більше віддаюся природній структурі дерева, яка є непередбачуваною. Дерева – це історії. Ти дивишся на вигини стовбура і читаєш, розумієш: у цей рік вітер був у цьому напрямку, а наступного року – в іншому. Форми дерев викликають різні асоціації, розглядати їх – це як дивитися на хмари.
Творчий метод Ліланда, як і його спосіб життя, пройшов еволюцію до все більш вільних та абстрактних форм. Зараз своїм завданням автор вважає зловити момент, розгледіти те, що сховане у дереві. Скульптура – це його рідна мова. – Ми спілкуємося з вами англійською і висловлюємо бажане та знаходимо порозуміння. Але виразити себе у всій повноті можемо лише рідною мовою! Так і я – вмію писати, малювати, але максимально проявити себе мені дозволяє скульптура.
Кремезний стовбур дерева розпиляний на три частини, кожна з яких розрізана повздовж та обернена одна проти іншої. Потрохи на деревині проявляються антропоморфні образи.
– Вже вкотре я помічаю, що у моїх скульптурах людей на місці серця цілком випадково опиняється серцевина дерева. Я дивуюся – невже я так добре навчився відчувати цей природній матеріал?
Ліланд показує мені світлини своїх попередніх робіт – вони значно органічніше дивляться у природному середовищі, аніж у галерейному просторі.
– Мені подобається те, як вони вписуються у ландшафт. Ти можеш проходити повз десятки разів та їх не помічати, а потім робиш для себе приємне відкриття. Тим-то митцеві симпатизують зразки паркової скульптури у нашому місті.
Ми прощаємося і чоловік відповідає українською: «до побачення». І я знаю, що ми точно побачимося, бо він принципово бойкотує фейсбук, але має в арсеналі іще стільки захопливих історій, аби розповісти!

Джерело: Тернопільська липа