Археологи влітку у Бережанах шукатимуть останки жертв НКВС

 Розкопки жертв сталінських репресій розпочнуться цього літа у Бережанах.

                      Пошуки біля стіни старого замку

У червні 2016 року минає 75 років з часу розстрілів патріотично настроєної та високоосвіченої інтелігенції, молодих просвітян, які були в’язнями Бережанської тюрми та захороненні біля мурів замку Синівських, повідомляє інформацій портал «Бережани та Бережанщина». У зв’язку з тим, що територія призамкового парку постійно використовується для масових святкових дійств та відпочинку мешканців і гостей міста, є потреба перевірити наявність останків жертв НКВД та при їх виявленні здійснити перенесення на міський цвинтар.

Представники Державного історико-архітектурного заповідника у Бережанах спільно із ДП «ОАСУ «Подільська археологія» розробили і запропонували кошторис на проведення пошукових робіт по виявленню захоронень розстріляних в 1941 році в’язнів Бережанської тюрми.

На черговій сесії міської ради директор Охоронної археологічної служби України «подільська археологія» Б.С. Стронець, директор обласної інспекції охорони пам’яток історії та культури М.О. Ягодинська виступили з проектом дослідження місць поховання розстріляних в 1941 році. В результаті було прийнято рішення сесії, в якому затверджено кошторис на проведення пошукових робіт по виявленню захоронень розстріляних в 1941 році в’язнів Бережанської тюрми.

Перший етап робіт буде проведено найближчим часом. В разі виявлення останків буде організовано належне перепоховання на міському кладовищі.

                          Трагедії у Бережанах - 75 років

Репресії радянської системи на новозахоплених західноукраїнських землях почалися з кінця 1939 р.  і окремими етапами масових арештів тривали до початку німецько-радянської війни. Повітові міста, як центри локалізації структур НКВС та НКДБ, тюремних відомств, ставали місцями тортур і нищення місцевих жителів; нищення за будь-що: приналежність до національних організацій, за службову діяльність, за власну думку, навіть – за власний український менталітет. Бережани ці хвилі не оминули і стара, зведена ще за австрійських часів, тюрма була постійно переповнена.

Так, у березні 1941 року пройшла нова хвиля арештів. Тепер головними «ворогами» вважалися молоді, свідомі місцеві жителі – українці й поляки – підозрювані в антирадянських настроях, іноді просто люди з неслов’янськими прізвищами. Серед ув’язнених були і зовсім юні – учні сьомого класу школи, і старезні пенсіонери – у минулому військовослужбовці різних армій.

Загалом, станом на 10 червня1941 р., в 63 в’язницях України, при ліміті у 30753 місця, перебували 72768 осіб. Зокрема, у Тернопільській області – 3678 ув’язнених, разом по східногалицьких землях – 15547 осіб. Початок радянсько-німецької війни для багатьох з них став смертним вироком без суду і слідства. Адже, згідно з чинною інструкцією, з початком бойових дій, який підпадав під визначення «надзвичайного стану», усі в’язні, що були засуджені на смерть або до тривалих термінів ув’язнення (від 10 років і більше), підлягали, як «особливо небезпечні», «евакуації по першій категорії» – тобто, негайному розстрілу. Особливо це стосувалося ув’язнених по політичних статтях. В’язниці взялися до виконання інструкції.

Для евакуації в’язнів, 25 червня 1941 р. до Бережан була вислана з Тернополя каральна команда – 22 конвоїри під керівництвом молодшого лейтенанта Глови і двох сержантів. 26 червня евакуйовано першу партію ув’язнених. Але швидке просування німецьких військ перешкодило подальшій евакуації. Тому поступило розпорядження відпустити з в’язниці засуджених чи заарештованих по кримінальних (знайдено було цікавий термін – «побутових») статтях. Усіх інших – політичних, навіть просто затриманих за підозрою, при облавах і відсутності документів – «евакуювати по першій категорії».

З 27 червня 1941 р. в Бережанській в’язниці почалися криваві масові розправи. Незважаючи на ревіння постійно включених двигунів тракторів, мешканці міста всі ці дні чули з тюрми постріли і крики людей.

                            «Евакуація», себто - розстріл

Правда, здійснювалися й окремі евакуаційні заходи. Але результат... Так, 28 червня з Бережанської в’язниці забрано до Підгаєць 34 ув’язнених. Але дотепер не розкрита таємниця, де їх знищили; адже до Підгаєць вони не доїхали. Так само, невідома доля 94 ув’язнених, забраних 29 червня молодшим лейтенантом Гловою на етап до станції Іваново Ярославської залізниці в Росії. Швидше за все, їх також знищили.

Масовий характер розстрілів ув’язнених у Бережанській тюрмі 27 червня підтверджується й на підставі звіту начальника в’язниці Красана.

Свої криваві сліди радянські загарбники намагалися приховати; про необхідність цього видавалися навіть окремі накази. Але,  зайняті власною евакуацією і порятунком, працівники в’язниці і НКВС перекладали ці обов’язки один на одного, виконували їх поспішно. Жертви закопували у доверху наповнені загальні ями, іноді кидали на місці розстрілу. Так, у лісі біля села Жуків 12 розстріляних лежали покинутими декілька днів. Жителі не сміли до них наближатися, поки більшовики втекли з району. Те ж саме відбулося із шістьма  розстріляними поблизу с. Баранівка, в урочищі «Писарівка».

Начальник районного НКВС Максимов замордував у підвалі в’язниці 60 ув’язнених, але, всупереч розпорядженню начальства, їх не прибрав і не дав машин для вивозу, втікши з міста. Тільки увечері 29 червня були виділено дві машини. На них завантажили 40 тіл, щоб вивезти до ям, заготовлених на території військової частини, біля замку Синявських. Двадцять тіл залишалися у в’язниці. Під час бомбардування та обстрілу одна машина була підбита. Не доїхавши 200 метрів, виконавці скинули тіла убитих під міст у річку, залишили машини і розбіглися.

                              Подробиці секретних документів   

Тепер з секретних документів стали відомі деякі подробиці. Зі звітів представника з Києва капітана Паніна начальнику управління в’язниць НКВС УРСР капітану держбезпеки Філіппову від 8 липня 1941 р. стає відомо, що 20 тіл залишилися не вивезеними з підвалів в’язниці, а ще 48 ув’язнених не поховано у самій тюрмі. Панін звинуватив в цьому виконавців «евакуації» Бережанської в’язниці – начальника районного НКВС Максимова, начальника в’язниці Красана. Ця інформація подається також у звіті згаданого Красана, який старається обвинувачення в невивезені знищених перекласти на Максимова – начальника районного НКВС.

Також Красан подає ще й таку «статистичну» інформацію (цитуємо мовою оригіналу):

 «Заключенных на день эвакуации в тюрьме… г. Бережаны содержалось 376 человек, из них: Выдано в РО НКГБ 174 человека. Этапировано в Тарнопольскую тюрьму 94 чел. Освобождено по  постановлению прокурора 51 чел. РО НКВД - 2 чел. Выдано в РО НКГБ, но не израсходованы 48 чел.».

Деякі цифри уже відомі (як «не израсходованы», тобто не поховані, 48 осіб; чи етаповані у безвість 94 особи). Звільнених 53 особи – це засуджені по кримінальним («бытовым») статтям. Передані до районного відділу НКДБ – це, беззаперечно, ті, кого планувалося стратити.

                               157 жертв у Бережанах

Усього тепер відомо про 157 розстріляних в Бережанській в’язниці. Частину замордованих закопали у парку біля замку Синявських. Врятуватися вдалося не багатьом. Як згадує очевидець: «Тут виявилося, що нас, щасливців, які уникнули смерті, було не більше 100, а всіх інших перебито» (Шлях перемоги. – 1960. – 8 травня).

На початку липня 1941 р. членам ОУН, мешканцям Бережан і сіл району вдалося проникнути у приміщення в’язниці. Те, що вони побачили було жахливим: знівечені трупи зі слідами страшних тортур, закривавлені стіни та підлога. Опублікованих свідчень очевидців є вдосталь.

Але ще жахливішим було побачене на території міського парку. Тут, «на громадській площі біля руїн замку», у трьох могилах, поховані мешканці – більша частина з вищеназваних 157 розстріляних у Бережанській в’язниці. На початку липня німецька окупаційна адміністрація дозволила розкрити дві могили. У них було знайдено понад сімдесят загиблих. Деяких з них було впізнано одразу, як: учителя з с. Нараєва А. Павліва, мешканку Лісник Анну Яцишин (1923 р.н.). На багатьох жертвах віднаходили сліди  страшних, садистських, тортур.

Цінними свідченнями можуть бути спогади Юліана Павліва (1930 р.н.),  уродженця с. Нараєва (уже опубліковані й широко цитовані). Ще перед війною була заарештована його тітка Іванна. Тому в перших числах липня його мати, взявши сина із собою, прийшли до Бережанською тюрми. Він описує жахливе враження від побаченого: кров, понівечені трупи зі слідами страшних катувань. Але тітку Іванну вони знайшли на березі річки Золота Липа біля замку, «який НКВД використовував як катівню». Вона, як і інші викопані жертви, були замучені садистськими способами. Деякі тіла виловлювали з річки, «невпізнаних ховали у спільних могилах» на міському цвинтарі.

Упізнані останки дозволялося забирати родичам для поховання належним чином. Так була перепохована на цвинтарі в Лісниках Анна Яцишин.

Але третю могилу, через літню спеку, не розкопувано, а останки не ексгумовано. Та й два розкритих місця захоронення повноцінно вивчено не було; по причині спеки їх також швидко засипано.

Слід також зауважити, що існують списки людей, які були ув’язненими Бережанської тюрми упродовж 1939-1941 рр., перелік шістьох упізнаних у липні 1941 р. жертв (Бережанська земля. Книга пам’яті. – Тернопіль, 2006. – Т. 3), списки знищених в’язнів (в тематичній музейній експозиції Бережанського агротехнічного інституту). Визначені напрямки архівно-пошукової діяльності. Усе це створює позитивні перспективи для робіт по локалізації могил, їх професійних розкопок з подальшою ексгумацією та перезахороненням останків.

Орест САРМАТСЬКИЙ

Фото – «Бережани і Бережанщина»