Без грошей за півроку тернополянин відвідав 12 країн

Рішення не брати грошей у подорож для тернопільського мандрівника з досвідом Івана Ониська стало викликом та тестуванням віри. Після 6 місяців подорожей він повернувся і розповів тернополянам про пригоди в 12 країнах світу.

- Мій маршрут автостопом і без грошей я назвав “ЗвиChina подорож” і розпочав його 22 вересня 2015 року . Це були мандрівки Україною, Росією, Молдовою, Казахстаном, Узбекистаном, Таджикистаном, Киргизстаном, Китаєм, Лаосом, Камбоджою, Малайзією, - каже Іван Онисько. – Я мав з собою лише 500 гривень по гривні. Ці гроші назбирав перед поїздкою у знайомих для сувенірів іноземцям. Єдиною моєю витратою стало оформлення візи в Китай уже під час подорожей. Цього уникнути не зміг. Коли написав про такі труднощі в групі про мандрівки, то читачі самостійно зголосились і відправили мені гроші.

Жебракувати мандрівнику не довелось. Натомість подорожувати без грошей виявилось для Івана досить комфортно. Заробітком став продаж радості людям, зізнається він.

- Перед поїздкою я налаштовував себе, що зможу переступити через моральні принципи і підходитиму до людей з проханням дати мені їжу, - продовжує Іван. - Перед очима виникали образи знедолених жебраків та циган, які я неохоче приміряв на себе.
Та я жодного разу не просив їжу і не голодував. Люди давали мені їжу самі. Як, чому і з якої це радості? От якраз з моєї радості. У цьому весь секрет. За будь-яких обставин я зберігав спокій і мав позитивнее налаштування. Я мандрую -  я кайфую.

Під час пригод Івану доводилось спати у трубі, скуштувати китайських запечених щурів та запити їх солоним чаєм. Каже, що задоволений своїм рівнем довіри до Бога і людей.

- Іван - мандрівник з великої букви, - додає організатор презентації подорожі у Тернополі Роман Задорожний. - Він завжди залишається цікавим співрозмовником. А секрет у подорожах. Як каже Іван, необов’язково кожному вирушати у довгу поїздку без грошей. Відвідайте хоча б одне нове місце на свій смак. І ваша буденна картина сприйняття дійсності стає яскравішою.

Катерина БОЙКО

Фото автора та з архіву Івана Ониська