Бо ти є земля і в землю вернешся…

Нещодавно у Тернополі відбувся Аграрний форум, ініційований землеробами нашого краю. Основною його темо була теза про заборону впровадження ринку землі в сучасних українських реаліях. Суспільство, обтяжене трьохрічною війною, задавлене корупцією і тотальним розчаруванням, опинилось перед не простою дилемою. З одного боку провладні масмедіа говорять про потребу продажу землі, мовляв, всі нормальні давно її продають, окрім Конго і Замбії, а з іншого – селянин розуміє інтуїтивно, що, якщо позбудеться землі, то втратить щось більше, як грунт і майно, позбудеться частини рідного, батьківського, теплого, де закопана його пуповина і де лежать його предки…

Читаючи ці рядки, мабуть, багато з вас іронічно подумає: ”Отче, земля то не ваша парафія, не ваша сфера компетенції”, але це так тільки на перший погляд. Хочу звернути увагу на дві деталі: що говорить нам соціальна доктрина Католицької Церкви щодо цієї теми та яким є наш історичний досвід і прецендент?

Однією з найперших заповідей, даних людству в особі праотця Адама, були слова Господа: ”Ростіть і множтеся і володійте землею”. (Буття 1.28). Отже земля - це Божа справа, дана людству для його добра, примноження і нашим прямим обов’язком є передати цю землю для майбутніх поколінь. Не буду зачіпати тему екології, бо це болюча сторона цілого людства загалом і нині так звані «екологічні» гріхи притаманні ледь не усім. І починаються вони не з металугрійних заводів, а з пластикових вінків на цвинтарі і викинутого сміття обабіч доріг. В якому стані ми передамо цю планету нашим нащадкам?

В молитві, яку навчив нас Ісус, є слова” Нехай буде воля твоя, як на небі так і на землі”. Воля Божа щодо людини є її освячення і спасіння, але воно не можливе десь там в небі, потім, по смерті. Небо здобувається тут - на землі, як говорить відомий мислитель Федір Достоєвський: ”Небо і пекло починається не по смерті, воно починається тут, у реальних справах і тягарях звичайного земного життя. Чим ти наповниш своє життя – з тим і підеш до вічності”. І прямим завданням Церкви є дбання не тільки про вічне та позагробне, але насамперед, формація людини  у сьогоднішньому просторі і часі. А це можливе через забезпечення її основоположних прав і можливостей. Право бути вільним, право бути мудрим, право бути господарем на своїй, Богом даній землі…

Німецький соціолог Макс Вебер у своїй визначній праці ”Протестанська етика і дух капіталізму” стверджує, що капіталізм у його найкращих проявах, як спосіб організації соціуму, був завжди запліднений християнськими принципами і основами. Так звані «соціальні» енцикліки Католицької Церкви, починаючи від “Rerum Novarum” папи Лева ХІІІ, (1891) і завершуючи “Laudato si” папи Франциска (2015), в багатьох аспектах заторкують питання землі, як Божого дару та його раціонального, справедливого, відповідального використання. Дару, який нам не належить, але  є спільним добром всього народу.  Бо принцим насправді дуже простий. Не має землі – не має країни. Чи хтось з нас назве бодай одну державу без землі? Папа Франциск у своїй енцикліці “Laudato si” з долею іронії чітко зауважує: ”Про землю треба дбати і берегти як велике добро народу, бодай з того огляду, що ми самі є землею”. Мені на думку спадають останні слова, які говорить священик у латинському обряді похорону, кидаючи грудку землі на віко домовини: ”Бо ти є земля і в землю вернешся…”

Поглянувши у історичну ретроспективу, хочеться пригадати безпрецендентний досвід, який створила Українська Греко-Католицька Церква у минулому столітті. У далекому 1899 році отці Тома і Юліан Дубкевичі засновують журнал а пізніше і товариство “Сільський господар”. За неповних 40 років цей рух охоплює понад 160 тисяч українських селян у Галичині, над планами і проектами цієї організації трудиться майже тисяча науковців з різноманітних  сфер. У 1904 році отець Остап Нижанківський засновує кооперацію “Маслосоюз”, яка стала економічною легендою Європи, її експорт у 1935 році становив 423 тони масла. У 1920 році з благословення митрополита Андрея Шептицького, отець Тит Войнаровський, доктор економічних наук, засновує у Львові “Земельний Банк”, векселі якого приймає навіть Швейцарія та Америка. Завдяки заходам отця Войнаровського між українськими збіднілими селянами розпайовано 40 тисяч моргів землі.

У той же час з ініціативи церковного проводу Галичина охоплена буйним розвоєм, виховними товариствами для різніх соціальних верств: ”Луг”, ”Пласт”, ”Січ”, ”Союз Українок”, ”Марійська Дружина”. Ми захоплюємось сьогодні героїчним подвигом УПА, але даймо собі просте питання: хто виховав юнака, який у 18 років брав до рук трофейний автомат і йшов у ліс воювати з двома регулярними арміями?

Він воював за свою віру, історію, землю і право бути господарем на ній, цю землю нині за черговий транш від МВФ, дехто готовий продати…

Ставши міцно на економічну платформу, українці під проводом УГКЦ паралельно створили ідеологічну і виховну нішу, яка і сформувала нашу справжню національну самобутність і самоусвідосленість.

Нещодавно один мій близький товариш дав мені одне питання, на яке у мене, на жаль, не має відповіді: ”Отче, моделюєм ситуацію. Починається ринок землі і один багатий вуйко із Тюмені, через підставного українця, за нафтові долари скупляє навколо Тернополя український чорнозем, огороджує колючим дротом і на правох приватної власності вивішує там російський триколор. За що ж тоді тільки у квітні цього року на Сході держави у сиру землю лягло 47 наших солдат?.. ”

Свого часу отець Тит Войнаровський сказав дуже глибоку і пророчу тезу: ”Віра і земля – ось справжній і єдиний фундамент, на якому українці здатні збудувати свою державу”.

Думку отця Войнаровського перечитай, закарбуй у пам’яті, та обов’язково пригадай, коли хтось прийде і по твою землю.