Богдан Гаврилишин: Бути радником президента – марна трата часу

Економіст зі світовим ім'ям Богдан Гаврилишин розповів про драйвери розвитку української економіки.

Співзасновник економічного форуму в Давосі, почесний член Римського клубу, один із найзнаменитіших українських економістів Богдан Гаврилишин – нечастий гість на батьківщині, в Україні. Наприкінці Другої світової війни він разом із батьками потрапив до Німеччини, а потім – до Канади. Закінчивши університет у Торонто, подався у Швейцарію і зробив там успішну кар'єру. Гаврилишин майже 30 років пропрацював у Міжнародному інституті менеджменту в Женеві, де здобув ступінь доктора наук із філософії та економіки. На його рахунку – дві книжки і близько 100 статей про проблеми менеджменту. За час незалежності України був радником кількох українських президентів і прем'єр-міністрів. Останнім часом спеціалізується на темах інновацій та енергоефективності в економіці. У бесіді з Forbes 88-річний Гаврилишин розповів про економічні перспективи нашої країни.

– Основа інноваційної економіки – виробництво та експорт технологічної продукції з високою додатковою вартістю. Чи в змозі Україна виробляти hi-tech-продукти, здатні конкурувати на зовнішніх ринках? Що це може бути за продукція?

– Я думаю, здатна, бо рівень освіти населення у країні дуже високий. Щоб досягти цієї мети, передусім потрібно припинити військові дії, викорінити корупцію, поліпшити податкову систему і провести дерегуляцію. Колись в Україні був дефіцит людей, які знали іноземну мову. Сьогодні це вже не проблема.

Приклад продукції, яку може виробляти Україна: програмне забезпечення на експорт, апаратура для дослідження космосу, готові продукти харчування. До того ж у вас якісне авіабудування.

– Чи може нині Україна перейти до інноваційної економіки?

– Це цілком можливо, оскільки сьогодні країна – прихильниця демократії. Це в тоталітарній державі дуже важко впроваджувати інновації – хіба що для оборонного сектору. Крім того, в Україні люди зрозуміли і вже продемонстрували, що потрібно виконувати свої обов'язки щодо країни, а не лише вимагати від уряду.

– Які галузі економіки України потребують інновацій насамперед?

– Передусім країні необхідно більше малих і середніх підприємств, а не тільки гіганти на кшталт тих, якими володіє Рінат Ахметов. Потрібно дати людям віру в те, що вони можуть щось зробити самі. У розвинених країнах, чи то Німеччина, чи США, близько 80% робочих місць забезпечують саме малі та середні підприємства. А в Україні за часів президентства Віктора Януковича малий і середній бізнес, який тільки починав розвиватися, придушили.

– Що ви можете порадити нинішньому уряду, щоб стимулювати розвиток середнього та малого бізнесу?

– Треба дати можливість малим і середнім підприємствам з'явитися на світ. Надати їм кредити не під 30%, а під 2–3% річних – саме такі позики країна отримує, скажімо, від МВФ. Радикально зменшити кількість ліцензій, інспекцій, щоб викорінити корупцію. І головне – необхідно забезпечити право власності. Якщо я інвестую в цю країну, у мене має бути можливість використовувати зароблене так, як захочу, і право в будь-який момент забрати свої інвестиції. А для цього треба змінювати систему управління в державі. Відпрацьована модель ефективної системи є, але, щоб імплементувати її, потрібно звільнити дві третини бюрократів у різних міністерствах. Екс-міністр економічного розвитку Павло Шеремета казав: «У мене працюють 1200 осіб, 300 цілком вистачить. Решта не тільки не робить чогось корисного, а й блокує те, що могли б робити ті 300».

– Чи ті реформи сьогодні проводить Кабмін?

– Уряд має добрі наміри. Але як він працює? Прем'єр-міністр не повинен давати розпорядження міністрам, як хлопчикам. Вони мають зустрічатися, міністри мають говорити, давати поради одне одному, погоджувати, як іти вперед одним фронтом.

– А сьогодні вони не погоджують?

– Не мають можливості. Міністри просто отримують розпорядження. Але я не хочу нікого критикувати.

– Ви казали, що потрібно відокремлювати політику від олігархів. Нині в Україні при владі представники великого бізнесу. Наприклад, президент Петро Порошенко чи Ігор Коломойський, який донедавна очолював Дніпропетровську область. Як ви до цього ставитеся?

– Це різні олігархи. Порошенко – хороший управлінець, він розвинув своє підприємство, а не отримав, як Віктор Пінчук, від тестя за $800 млн (а потім Юлія Тимошенко націоналізувала його і продала за $4,8 млрд). Як я знаю, Порошенко наразі прямо не управляє своїм бізнесом, а робить те, що й має робити президент. Коломойський діє інакше. З одного боку, він декларує свою суперпатріотичність, з другого – управляє компанією, де більшість акцій належить державі, і не виплачує дивідендів.

– Яка основна проблема економіки України?

– Для країни дуже важливе енергоощадження. Ви споживаєте дуже багато енергії на одиницю виробленої продукції. Країна змушена імпортувати багато газу.

В України була можливість стати енергетично незалежною від Росії ще 1993 року. Тоді British Petroleum прийшла до українського уряду з пропозицією інвестувати $15 млрд для видобутку 20 млрд куб. м газу на рік. І що сталося? Нічого. Тому що не було лише одного закону – про угоди щодо розподілу продукції, де йшлося б, скільки газу компанія повинна віддавати Україні, а скільки – використовувати на свій розсуд. Але Верховна рада, незважаючи на те що тоді я був радником її голови, за два роки не змогла ухвалити такий закон. У підсумку British Petroleum декілька років потопталися тут і пішла.

– Є ще потенційні сектори?

– У секторі інформаційних технологій в України великі можливості. Ви могли б виробляти на $5–6 млрд на рік програмного продукту на експорт. У вас найкращі програмісти у світі, але експортувати потрібно не їх, а програмне забезпечення.

– Чи є сьогодні причини для оптимізму щодо економічного розвитку України?

– Звичайно, є. Потенціал України – фантастичний, природні ресурси – чудові. Але головне – якісний людський капітал. Благодійний фонд Богдана Гаврилишина підтримує програму «Молодь змінить Україну». Молоді люди з різною освітою збираються в групи по семеро осіб і їдуть за кордон, вивчають досвід ефективних країн. Із повною політичною свободою, певним рівнем економічного добробуту, охорони здоров'я. Ефективними вважаємо Норвегію, Швецію, Австрію, Німеччину, Швейцарію. 2013 року в нас було 14 таких груп, 2014-го – 24 і цьогоріч – уже 85.

– І в чому їхня роль?

– 2015 року ці люди підуть на вибори до місцевих рад. Інші стажуються в різних виконавчих органах. А через шість-сім років їх набереться критична маса, і вони підуть на вибори до Верховної ради. Вони впроваджуватимуть досвід ефективних країн в Україні і зможуть задати країні правильний вектор розвитку.

– Ви були радником у Леоніда Кравчука, Віктора Ющенка, Віктора Януковича. Порошенко запрошував вас у радники?

– Ні. І я вже не буду радником президентів. Це була марна трата часу. У них було мало накопичених знань, щоб їм можна було щось порадити.