«Брали участь в боях за 40-70 метрів від ворога»: історія захисника

Роман Голофєєв із Покровська, що на Донеччині залишив дружину та двох донечок у безпеці в Чорткові та добровільно пішов у ТЦК та СП, через тиждень поїхав на навчання, а потім воював проти «вагнерівців» на Бахмутському напрямку. Історію захисника розповіли у пресслужбі Чортківської міської ради.

Роману Голофєєву - 31 рік, за освітою він «Електрослюсар підземний», працював на вугільній шахті. Згодом пробував себе у підприємництві, займався із родиною мережею м’ясних магазинів (пройшовши шлях від вантажника до адміністратора мережі).

У 2014 році, коли росія почала загарбувати українську землю, я не знайшов у собі сил стати до лав захисників, а вже у лютому 2022 розумів, що потрібно рятувати країну. Поговорив із дружиною, вона не захотіла виїжджати за кордон, хотіла із двома донечками залишитись в Україні. Оскільки моя бабуся родом із с. Біла, зв’язались із ними та у результаті приїхали до Чорткова, - розповідає захисник.

Коли зрозумів, що сім’я у безпеці, чоловік добровільно прийшов у Чортківський ТЦК та СП, вже через 7 днів його відправили на навчання у Кам’янець-Подільський, де обрав для себе професію вогнеметника. Два місяці навчався, а потім його перевели в окремий вогнеметний батальйон однієї з військових частин Львівщини.

Виконувати бойові завдання ми почали у лютому 2023 року. Не було жодних вагань, зайвих думок, ми поїхали, бо розуміли, що треба. Так, було трохи страху, це нормально, що тут приховувати? У потязі ми дізнались, що їдемо на Бахмутський напрямок. Зізнаюсь, мене це потішило, бо це моя мала Батьківщина, це приблизно 50 км до Покровська, - каже Роман. - Ще дуже радувало те, що хлопці, із якими я приїхав вже у зону бойових дій – всі були справді добровольцями. Ми добре усвідомлювали, куди і навіщо ми потрапили.

Перше серйозне зіткнення відбулося із «вагнерівцями» у лісі. Працювали малими групами по 5-10 людей.

Нам показували наші цілі, ми придумували план, як виконати завдання і безпосередньо його виконували. Це все були ближні бої – 40-70 метрів до ворога, - розповідає чоловік. - На початках емоції вирували, вистачало запалу і енергії, щоб воювати. А через 4-5 місяців психіка почала здавати. Одного разу я попросив у командира бодай раз не піти на завдання, щоб відпочити. Командир послухав.

Вже наступного дня Роман знову повернувся до праці.

Ніколи не забуду, як 8 травня росіяни зробили нам «подарунок», я тоді вперше зіткнувся із «Градами», вертольотами… Нас «крили» абсолютно зі всього, що у них було. Тоді вперше зловив себе на думці, що, мабуть, це мій останній бій. Будучи там, я зрозумів, що за мене точно дуже багато людей молиться. Бо, на щастя, вдалось декілька разів вийти із таких ситуацій, де, здавалось, вже все… - Зараз відбуваю відпустку 15 днів, а далі знову повернусь вибивати ворога з української землі. Куди саме? Поки що не знаю. Зрештою, це неважливо. Донеччина, Запоріжжя, Херсонщина – це усе наша земля.

До слова, Роману Голофєєву вручили найвищу відзнаку Чортківського міського голови «За честь і відвагу».

Нагадаємо, доброволець з Тернопільщини Ярослав Рутушний отримав високу нагороду від Залужного.

Фото Чортківської міської ради