Чаша Амріти Еліни Абакарової (фото)

«ТЕРЕН» продовжує / див. ТУТ / розповідь про людину, для якої магія індійського танцю стала сенсом життя, а мрія побачити країну-батьківщину цього танцю, поступово набула  реальних обрисів.

Вічна поезія танцю. 

Розмовляю з Еліною Абакаровою про те, як життєві обставини таки посприяли тому, що вона потрапила в Індію.

- Що ж, твої мрії, Еліно, поступово почали збуватися. Якою ж видався тобі край, що межує з Індією?

- Катманду, столиця Непалу. Аеропорт серед гір. Злітна смуга така, що пілотам треба мати неабияке вміння, щоб посадити літак. Крутила головою і навколо бачила гори. Десь там – Гімалаї, Тібет, про які я читала у Блаватської, Реріхів, гори, які намагалась малювати з уяви. Непал – немислиме переплетіння релігій, багатюща кількість культових споруд, які часто стоять одні біля одних. Але, мене, передусім, цікавили танці. Бо тут, як і в Індії мистецтво танцю пройшло багатовіковий шлях і, практично, залишилося у незмінному вигляді до наших днів. У Непалі є своя фільмова індустрія, школа індійського танцю. Пішла туди і мене прийняли. Вчилася там три роки. Згодом сама вже робила постановочні танцювальні композиції, два рази знімалися у широкоформатному фільмі. Як дизайнер, навіть готувала декорації до цих фільмів. Три роки пролетіли, як день, я не могла натішитися і увібрати сповна в себе те, до чого так довго прагнула. До того, до поїздки, було якесь таке накопичення енергії, але не було її виходу. І ось, себе сповна, здається розкрила, там, серед Гімалаїв. І це велике щастя, що про те, про що мріяла з дитинства, збулося, адже ти добилася того, чого хотіла…

- Але ж, мрія була таки про Індію?

- Так, я туди згодом і поїхала. Коли вже була в Україні, і виступала з окремими індійськими танцями, тодішній посол  Індії в Україні запропонував мені взяти участь у спеціальному конкурсі, який я і виграла. Нагорода – поїздка в Індію. І ось я в свої тридцять три роки таки помандрувала в Індію. Там я зрозуміла, індійський класичний танець – це поезія руху. То – цілий космос. Власне, індуси і вважають, що людина – це мікрокосмос і всі процеси, які відбуваються в людині, характерні й для космосу і навпаки. І, якщо знати енергетику людини, її енергетичні канали, то через певні лінії можна пізнати Божественну геометрію. Знаєте, коли класична індійська танцівниця танцювала у храмі, то енергетичне поле навколо було настільки потужним, що воно охоплювало велику територію. Але так бувало тільки тоді, коли танцівниця проймалася танцем, це було не мистецтво напоказ, то був ритуал суто для Бога. До речі, танцівниці були трьох каст – для Бога, для танців перед храмом і треті – ті, що танцювали при дворах, більш розважальні. Мені одна із індійських танцівниць розповідала, що навіть індійські скульптури, що застигли у дивних позах танцю, мають свою логіку, свою, як я вже казала, Божественну геометрію. Там є і коло – утроба Космосу, Абсолют, потім з”являється точка – Логос, Божественне слово, своєрідний перший прояв. Далі – вертикаль – духовне, горизонталь – матеріальне, утворюється оцей хрест, в якому і проявляється Всесвіт, Дух, що твориться з матерії. А далі йдуть трикутники, квадрати і все це втілено у танці. А є ще й рука, оті енергетичні канали, коли руки скидаються вгору, це все ж впливає на оточуючих. Бо людина – великий акумулятор, накопичувач енергії. Кожне слово – думка, емоції – все це випромінюється, ми його не бачимо, але воно є реальним.

- До речі, саме так стверджував і письменник-фантаст Олесь Бердник, який писав, що людина, ніби краплина, яка відбиває у своїй свідомості, серці, інтуїції всю складність Буття. Всесвіт пізнає себе через нас, через Людину і в нас пізнає себе.

- Сам так, все єдине в океані вічності, все пов”язане у ньому, що й стверджують індійські танці. Їх треба розуміти, оту поезію танцю, його філософію, де кожний порух та й щось означає, має свій символ. Так, саме вбрання, наприклад, символізує гармонію енергії в тілі, надає певну замкнутість формі. А ось хустинка – це символ почуття простору в танці, легкість рухів, рівновага під час різноманітних розворотів, квітка – символ неповторності, індивідуальності і краси. І вона в кожної танцівниці своя. А ще – своє значення мають дзвіночки, браслети, прикраси на голові, грудях, навіть колір тканини, її структура теж мають свою символіку. Багато могла б говорити про власне, рух в індійському танці. Коли він нагадує змію, то це – символ життєвої сили, енергії, відродження. А от, вісімки – нескінченість природи, кола – її циклічність, народження, росту, розцвіту, затихання і завмирання...

- Узагалі, мені здається, що сам індійський танець є, передусім, символом жіночності, краси і здоров”я.

- Це, звичайно, так. Індійський танець засвідчує, що Жінка може бути прекрасна у тому фізичному тілі, яке вона має, за умови, що вона ним вміє керувати, володіти. Танець - це своєрідне відображення Жінки, її самовиявлення. Як мені розповідали в Індії, танець - то ще й символ світового жіночого начала.  Адже кожна жінка неповторна. У кожної – цілий Всесвіт і свій набір стихій – Земля, Вода, Повітря, Вогонь, Ефір. І володіючи ними, танцівниця створює свій, притаманний тільки її танець. І чим більше стихій взаємодіють між собою, чим більше їх є в танці, тим більше танець наповнений Гармонією, тим цікавіший його зміст і цікавішою є та, що виконує танець.

- Дійсно, танець, принаймні, індійський танець має свою глибинну філософію, оволодіти якою, наскільки я розумію, дається не кожному.

- Справді, навчитися танцювати – то не головне. Хоча, на початку, це для мене було важливим. Але потім я зрозуміла, що важливіше через танець, через рух, спробувати зрозуміти своє тіло, ставитися до нього з любов”ю, повагою. Якось треба зрозуміти це тіло і душу у ньому. А ще – навчитися отримувати радість від танцю. Напевно, у цьому - головний сенс, зміст танцю. Треба почути у ньому свою музику, співзвучну своїй мелодії й затанцювати свій, притаманний тільки тобі – танець...

 Амріта – нектар безсмертя.

- Еліно, ти створила на Тернопільщині школу індійського танцю „Амріта”. Тобто, твоє захоплення танцем стало й захопленням для інших, твоїх послідовників?

- Саме так. Наш колектив діє з 1995 року. Спочатку було кілька дівчаток, які зацікавилися індійським танцем. Нині вже є кілька вікових груп. Оволодіваємо різними стилями індійського танцю. Від найпростішого – до найскладніших, де ніби скульптурні пози танцівниць повторюють вишуканість храмових скульптур в Індії. Виступаємо в Тернополі, в інших містах України. Займали перші місця на всеукраїнських конкурсах танців народів світу, перемагали і в Києві, де й до речі, була й моя виставка картин на індійську тематику.

...Знаєте, я могла обрати у житті більш легший шлях. Але обрала те, чого хотіла моя душа. Бо то дуже зле, коли робиш те, що тобі не по душі. Я вірю, що це, що мене захопило, я можу робити саме так, на повну силу, з повною віддачею. Тому й роблю так і навчаю своїх молодших колег, які захоплюються танцем, індійським танцем. Скажу відверто, я багато чим пожертвувала заради цього свого захоплення, яке дає мені жити й любити життя, дає отой вогник, який потрібен у будь-якій справі, за яку беретеся. Вогонь має бути обов”язково, любов має супроводжувати те, чим займаєтесь. І, може, те, чим я захоплююся і не приносить якійсь статки, але я знаю, відчуваю, що роблю правильно...

- Свій колектив назвала „Амріта”, це із староіндійської міфології – напій безсмертя, чи не так?

- Так. Ми хотіли цією назвою підкреслити, що танець – це божественний нектар, який дає можливість очистити душу, зробити сильнішим тіло, здуматися над вічними філософськими істинами.

-І, наостанок, Еліно. А от що відчуваєш у ту мить, коли із завершальними акордами музики закінчується і твій танець, які відчуття тоді виникають?

- Знаєте, то – як зійти на високу вершину. Йдеш, піднімаєшся, падаєш, знову йдеш, оглядаєшся на пройдений шлях і таки доходиш до обраної мети. Зупиняєшся там, на вершині, стоїш, зачаровано дивишся навкруги. Ти змогла, ти себе поборола, ти – на вершині…

Після нашої з Еліною розмови пройшов вже певний час. І лише нещодавно дізнався, що Еліна Абакарова – таки знайшла своє щастя в Індії. Живе там із тим, хто її обрав, а вона – його. Про це мені розповіла колега, журналіст і викладач молодшої групи школи індійського танцю «Амріта» Еліни Абакарової в Тернополі Яніна Чайківська. Там, в Індії, Еліна продовжує відточувати мистецтво індійського танцю. Більше того, за її сприяння, 13-17 червня уперше у Тернополі відбудеться семінар з класичного індійського танцю із такою важкою для вимоги назвою – «бхаратанатьям» від відомої танцівниці з Індії Анджани Раджан. П’ятиденний семінар Бгава  - " Відображення внутрішнього світу танцюриста" проводитиме вчителька Еліни – саме Анджана Раджан, відома виконавиця і майстер індійського класичного танцю бгаратанатьям з живим музичним супроводом індійського оркестру.

... Згідно із давніми індійськими манускриптами кожного вечора, посадивши свою чарівну дружину, мати трьох світів, на золотий трон  із коштовними каміннями бог Шива танцює на верхівці Кайлами, що в Гімалаях. Танцює на радість собі і на забаву богам. Своїм танком Шива задає ритм усьому Всесвіту, він може створити його і зруйнувати у цьому шаленому вихорі – танцю...

Хтозна, може часточка отого неймовірного танку й передалася їй, дочці кавказьких гір і галицьких долин – Еліні Абакаровій. Може, дійсно, вона, захоплена отим танцем, і є маленькою планетою серед Космосу, клітинкою вселенського організму як і кожен з нас, котрі ще зрозуміли свою земну місію...

    ... Вкотре дивлюся на відеокадри, відзняті під час виступу Еліни. І щораз,  ніби поринаю у стан самозаглиблення. Й десь в один і з таких моментів подумалось: ось вона, та чаша Амріти для Еліни Абакарової! Це – танець, її  захоплення, що разом із даром співу, музичним і художнім талантом додавало і додає їй сили і молодості  у цьому світі. Пий, же, Еліно і надалі, цю чашу, наповнену оцим безцінним нектаром – Твоїм захопленням. Бо то не кожному дано тримати її й черпати з неї енергію для омолодження душі й тіла. Може, й в тому секрет Твоєї молодості, отієї дзвінкої, співучо-мелодійної мови, у тих легких, граціозних рухах, погляді широко розплющених очей, в яких – особливий магнетизм, відблиск далекої країни Твоєї мрії – Індії, де ти знайшла своє щастя, не забуваючи про рідний край…

 Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора та з власного архіву Еліни Абакарової