Чому картини 11-річної тернополянки викликали справжній ажіотаж
“Сказати, що донька змалечку марила малюванням, я не можу, — розповідає мама дівчинки Зоряна Борух. – Її талант виявився для нас несподіванкою.
Скажу чесно: коли довго розглядаєш її роботи, потім сняться кольорові сни… Сповнені позитиву, життєрадісності, внутрішньої енергії і якоїсь особливої безпосередності. У цих картинах, намальованих дитячою рукою, немає умоглядності та міркувань, натомість у надлишку — душі, серця і тепла. Своєї мети – змусити людей усміхатися, згадати щасливі моменти дитинства, помітити все добре й світле в оточуючому нас світі — художниця досягла, влучила в яблучко! Пояснення такому успіху лише одне – щирість авторки. А їй, до речі, лише… 11 років! І більшу половину з них – понад шість років – вона по кілька годин щодня проводить за мольбертом, пише Нова Тернопільська газета.
Кажуть, що першим словом Пабло Пікассо було “олівець”, а у сім років він пішов навчитись живопису до професійного художника. Нині його прізвище знають навіть ті, хто не тямлять у мистецтві. Та мало хто знає, що 11-річна тернопільська школярка Соломія Борух, почавши вчитись малюванню у п’ять років, у вісім уже отримала гран-прі мистецького конкурсу, а в одинадцять назбирала достатньо робіт для персональної виставки. Цикл робіт під назвою “Кольорове дитинство” можна було оглянути в арт-кав’ярні “Зернятко”, а своєрідним підсумком виставки став доброчинний аукціон, що тривав до 29 травня. Аби придбати картину Соломії Борух “Тепла насолода”, потрібно було вказати в коментарях на сторінці Соломії у Фейсбуку суму, більшу за попередню. У результаті картина юної художниці продана за чималу суму — 3 тисячі гривень — і поїде аж… у Португалію, де прикрашатиме оселю нашої екс-землячки, уроджениці Заліщиків.
А Соломії Борух, окрім статусу наймолодшої тернопільської художниці, можна також присвоїти статус і наймолодшої благодійниці, адже всі виручені кошти за картину дівчинка планує передати тернопільському дитячому будинку “Малятко”. “Ще меншою, коли сідала за мольберт, — каже дівчина, — любила уявляти, що малюю собі казку… Цього разу захотілося поділитися нею з тими дітками, чиє життя аж ніяк на казку не схоже. А з картиною мені розлучатися зовсім не шкода, я собі ще намалюю…” Маленький вік, однак великий талант і ще більше серце художниці…
«Кольорове дитинство»
Картини 11-річної художниці — живі, теплі, справжні, не вихолощені… А ще настільки милі, світлі, позитивні, що, дивлячись на них, неможливо втриматися від усмішки. Проте отак одразу й не скажеш, що то малюнки дівчинки, яка перейшла до четвертого класу.
“Просто я дуже люблю малювати, — каже Соломія, — і хочу стати художницею. Це моя найбільша мрія!”
“Сказати, що донька змалечку марила малюванням, я не можу, — розповідає мама дівчинки Зоряна Борух. – Її талант виявився для нас несподіванкою…
Коли їй було п’ять років, вона буквально за кілька хвилин простим олівцем накидала на папері дивовижно точний малюнок: “Мамо, дивись, це твій портрет”. Я була вражена: разюча схожість, ще й усіх необхідних пропорцій правильно дотрималася! Після цього на “сімейній нараді” було вирішено віддати Соломійку до Школи народних ремесел. Нам дуже і дуже пощастило з вчителькою від Бога – Христиною Богданівною Прус, саме вона пробудила в Соломійці і віру в себе, і бажання малювати, і спрямувала її хист у правильне русло… Від олівців та гуаші Соломійка дуже швидко перейшла на “доросле” малювання олійними фарбами і навіть мастихіном. Із занять приносила по кілька картин і… сідала ще й вдома малювати”.
… а “Сови” — в Америку.
Кольорові картини дівчинки поступово заполоняли квартиру родини, а коли їм стало тісно, вийшли “на волю” і відразу полонили сотні сердець. Чимало Соломійчиних робіт мандрують по людях, її робота є навіть в Америці. “Це була цікава і дуже символічна історія, — розповідає Зоряна Борух. — Подружжя з Америки випадково побачило донеччину картину у спільних знайомих. Вони саме удочеряли маленьку дівчинку з України і шукали для неї щось знакове на спомин про Батьківщину. І ним стала Соломійчина робота: дві сови на гілці, виконані у жовто-блакитній гамі… Виявляється, всиновлену дівчинку в Америці чекала сестричка – біологічна донька її нових батьків”.
Дитячі малюнки завжди особливі, Соломійчині — особливі вдвічі. Її таланту могли би позаздрити чимало митців удвічі-втричі старших. Адже у свої одинадцять дівчина творить картини, які не сприймаєш за дитячі.
“Вона малює, як дихає — природно і легко, навіть над цим не задумуючись, — розповідає викладач школи народних ремесел, яку вже п’ятий рік відвідує дівчина, Христина Прус. — Будь-яку, навіть найскладнішу композицію — відразу начисто, розмашисто, сміливо, яскраво, нічого не витираючи і не редагуючи. Вміння схопити і правильно передати перспективу, тіні, ракурси, відчути колір — цього всього її і вчити не потрібно, усе це у ній вже є. А які переходи кольорів, як їй вдається знайти і підібрати потрібні відтінки… І завжди намалює так, що тільки диву даєшся! Причому навіть якщо малюнок на конкретно задану тему, внесе туди щось своє, особистісне, таке, що буде відрізняти її роботу від усіх інших”.
“Нині довкола Соломійки – справжній ажіотаж, — зізнається Зоряна Борух. — І “черга” за картинами на кілька місяців наперед утворилася, і багато цікавих ідей щодо нових виставок з’явилося… Усе тепер — в її руках. Тих, що тримають пензель…”