Чому тернопільські сироти часто опиняються на вулиці

На Тернопільщині шукають наставників для сиріт. Волонтери просять пожертвувати дітям свій час, а не гроші. – Коли дитина росте у сім’ї, то багато дізнається про життя від батьків. Вони можуть підказати, підтримати, коли важко, розділити разом радість. Хлопці й дівчата в інтернаті позбавлені цього.

Там один вчитель і 15-20 дітей. Усі вони живуть за спільним графіком, а коли завершують навчання, не знають, що робити далі, – Андрій Назаренко, голова благодійного фонду «Майбутнє сиріт», розповідає, чому для дітей з інтернатів важливіша підтримка, а не подарунки, пише Наш день. 

Повірити в сироту

Фонд «Майбутнє сиріт» уже десять років допомагає хлопцям і дівчатам в інтернатах. В організації працюють волонтери, більшість із них теж росли в державних закладах без батьків. Зараз фонд розвиває на Тернопільщині проект наставництва для сиріт. Люди, які зголошуються до участі у проекті, повинні допомогти їм адаптуватися у дорослому житті.

– Такий проект розвивається в Україні з 2009 року, – розповідає Андрій Назаренко. – Розпочала його в Києві міжнародна громадська організація «Одна надія», згодом він розповсюдився у регіонах. Щороку відбуваються зустрічі наставників, сьогодні це тисячі людей по всій Україні. У Тернопільській області ми тільки починаємо втілювати цю ідею. Зараз шукаємо наставників, які без жодних зобов’язань, як от всиновлення чи опікунство, будуть підтримувати дітей.

Андрій Назаренко з власного досвіду знає, як важливо мати доброго порадника в житті. Андрій теж виріс без батьків, спершу – у дитячому будинку в Тернополі, потім – у школі-інтернаті в Коропці Монастириського району. Під час навчання в п’ятому класі його разом з іншими сиротами відправили на оздоровлення у США. Діти жили в сім’ях. В одну з гостинних американських родин потрапив і Андрій. Тім і Карлін Лоіси, які запросили до себе українського хлопчика, підтримували з ним зв’язок і після того, як він повернувся в Україну. Упродовж багатьох років спершу з Коропця, а потім – з Тернополя, де він навчався, летіли у штат Вісконсин листи. Йому ніколи не забували відписати, питали, як у нього справи.

Вдруге він зміг приїхати у США через дванадцять років. Тім і Карлін зустріли його, як рідного, пропонували залишитись. Проте хлопець вирішив, що знову повернеться в Україну і спробує підтримувати дітей з інтернатів, як колись незнайома сім’я підтримала його.

Сьогодні Тіма й Карлін Андрій вважає своїми названими батьками. Завдяки їхній увазі до нього, каже, він зумів повірити у власні сили та уникнути участі, яка в Україні підстерігає вихованців інтернатів. Без підтримки, житла і прописки, з мізерними заробітками, дорослі сироти часто не можуть реалізувати себе в житті й опиняються на вулиці. Допомогти їм повірити в себе і є одним із головних завдань проекту.

«Не зовсім типовий благодійний проект»

– В інтернаті діти не мають можливості проявити свої таланти й ініціативу, – каже Андрій. – Якщо у них і виникає таке бажання, воно зазвичай не знаходить підтримки в адміністрації й учителів. Є режим, ти маєш жити у його рамках. Тім і Каролін офіційно не були моєю сім’єю, але спрямовували мене, підтримували мої задуми. У той час як в інтернаті, навпаки, дитина має дуже обмежені можливості для розвитку.

Робота наставника – щонайменше раз у місяць зустрічатися з підопічним, кілька годин у тиждень спілкуватися по телефону, а головне – мати бажання допомагати дитині. Перед тим, як передати сироту під опіку, для охочих проведуть тренінги, де розкажуть, як спілкуватися з сиротами.

– Наставників ми теж не залишимо наодинці з труднощами, які можуть виникати. Вони завжди можуть звернутися у наш фонд, поспілкуватися з психологом, – зауважує Андрій Назаренко. – Головне, на чому ми наголошуємо: наша програма не зовсім типовий благодійний проект. Ми просимо пожертвувати свій час, а не гроші. Якщо на дорослого спрацювали «жалібні очі», він не зміг втриматися і задовольнив прохання, купив те, що у нього попросили, то фінал неминучий. Дитина такого волонтера більше не чекає без подарунків.

Допомога без жалю

Зараз у фонді «Майбутнє сиріт» реєструють охочих стати наставниками для сиріт. Щоб долучитися до проекту, потрібно зателефонувати за номером 0964109004 або звернутися у фонд за адресою в Тернополі: вулиця Чумацька, 37 (за зупинкою «Економічний університет» у мікрорайоні «Дружба»).

Волонтери зауважують, що потребують наставників не лише з Тернополя, а й з області. Наприклад, у Бережанах є інтернат, у якому виховують 30 дітей, позбавлених батьківського піклування. Дитячі будинки є і в інших районах.

Триватиме реєстрація до квітня. До волонтерів фонду вже звернулося близько тридцяти охочих бути наставниками.

– У людей є бажання допомагати, але багато хто звик робити це із почуття жалю, – зауважує Андрій Назаренко. – Дав десять гривень – і вже є відчуття, що зробив добру справу. Бути наставником – це кропітка робота, але вона матиме добрі наслідки для дитини у майбутньому.

Наставники для сотні дітей

У Тернопільській області наставників чекають більше сотні сиріт віком від 10 і до 18 років. Саме на них розрахована програма, адже у такому віці дитина вже може спілкуватися про важливі для неї речі й прислухатися до порад.

Волонтери мріють забезпечити кожного вихованця інтернату таким порадником, який може стати добрим другом у майбутньому.

– Наставник може піти з дитиною в магазин, навчити готувати їжу, підказати, як поводитися в різних ситуаціях, – розповідає Андрій Назаренко. – Зателефонувати й спитати дитину: як минув день? Які сьогодні оцінки? Хтось тебе, можливо, образив? Дітям з інтернатів важливо знати, що вони у житті комусь потрібні.