Давній монастир на Тернопільщині вшановує святителя Іоанна Милостивого (фото)

Єдиний в Україні монастир у Малих Загайцях Шумського району, названий на честь святителя Іоанна Милостивого, святкує престольний празник. Саме сьогодні, 25 листопада, коли православна церква вшановує пам'ять святителя Іоанна Милостивого, патріарха Олександрійського, паломники масово йдуть до святої обителі у Малих Загайцях.

Настоятель монастиря ігумен Геронтій служить тут із 2007 року.

«Наша обитель – дуже древня. Якраз цього року відзначаємо 390-ліття з часу її заснування у 1625 році за благословенням Київського митрополита Петра Могили та преподобного Іова, ігумена Почаївського, - розповів священнослужитель. - Кожен куточок монастиря чимось нагадує фортецю. Це не дивно, бо зводився він як фортифікаційна споруда. Та й перекази стверджують, що колись тут, на горі, де збудували монастир, стояла фортеця».

Кошти на будівництво монастиря дала православна поміщиця Ірина Ярмолинська. Будівля – це двоярусний кам’яний храм, збудований у візантійському стилі.

«У 17–19 століттях монастир був одним із центрів релігійно-духовного життя на Волині, - продовжує ігумен Геронтій. - Архівні дані свідчать, що у 1709 році свята обитель була пограбована польською кавалерією, яка намагалася змусити монахів прийняти унію. У 1721 ігумен Варлаам Снітовський прийняв унію, але у 1794-ому, після поділу Речі Посполитої, монастир знову став православним. У дев’ятнадцятому столітті тут діяло парафіяльне духовне училище. Був великий архів, бібліотека із цінними рукописами та стародруками, серед яких – і екземпляр Острозької Біблії (1581), яка зберігалася тут до 1924 року. Крім цього, ченці оберігали унікальні пам’ятки друкарства, в яких було зафіксовано історію Волині».

Нині головна святиня монастиря – копія, або ще, як кажуть, «список» Загаєцької ікони Божої Матері. Її в народі ще називають «Всемилостивійша». Датується святий образ XVI століттям. За переказами, його у лісі знайшла мати поміщиці Ірини Ярмолинської.

«Саме вона колись наділила землями монастир, - каже ігумен Геронтій. – Поміщиця тоді написала фундуш – документ, який власноруч завірив преподобний Іов. Нині це документальне свідчення зберігається у Почаївській Лаврі. А саму ікону, на жаль, у 2005 році було зухвало викрадено. Лиходії, певно, не знали, що викрадення ікони – великий гріх, і вона ніколи не принесе щасті й радості ні тому, хто її викрав, ні тому, кому її передали. Ми щоденно молимось і просимо Всевишнього, аби повернув Всемилостивійшу у нашу обитель. Але і та копія, як і сам образ, є чудотворною. Як і століття тому, так і нині ми маємо дуже багато свідчень, коли на наших очах люди зцілювалися завдяки милосердю Пресвятої Богородиці. Крім того, у нашому монастирі є часточки мощей святителя Іоанна Милостивого і мученика Маманта».

На початку XX століття братія монастиря збудувала у лісі скит на честь святителя Іоасафа, єпископа Бєлгородського. Монахи й досі пам’ятають про трагедію, яка сталась тут у 1943 році. 

«Саме тоді братію скита - чотирьох ієромонахів, п’ятьох послушників, кількох паломників розстріляв німецький каральний загін. Було це у Лазареву суботу. Ми й нині доглядаємо дві могили розстріляних ченців та могилку старця Єпіфанія», - каже ігумен Геронтій.

Після війни було масове розграбування обителі радянською владою, пожежі... На початку 60-х років монастир взагалі закрили. Аж до 2007 року храм діяв як приходський, а в самому монастирському корпусі розташовувалась школа, бібліотека з клубом, магазин і майстерня з пошиву одягу.

   

У наш час в монастирі Іоанна Милостивого служать кілька іноків та послушників, які мешкають у келіях у братському корпусі. Мають вони свій город, теплицю, разом намагаються підтримувати монастир у доброму стані, підремонтовують старі будівлі.

Кілька років тому монахи викопали тут глибокий колодязь, аби не носити здалеку воду. Я пив її, цю джерелицю. Вона була чиста як сльоза. І після кількох ковтків студенної води, коли глянув на мури давньої обителі, відчув, що хочу ще раз колись зійти на цю святу, намолену гору, де стоїть віками монастир святителя Іоанна Милостивого.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора