Я тут живу. Тернопіль. Де сховатись інтроверту

Про місця для інтроверта й споглядання, а ще про кольори міста ми й поговорили. 

— Доброго дня, пані Оксаною. Які ваші улюблені точки Тернополі? Як думаєте, що їх об’єднує?

— Якщо в загальному — люблю парки та кілька кав’ярень. Щоб не вдаватись в рекламу — полюбляю смачну каву, яку заварюють з душею, тому місць, де люблю наповнюватись кавовим натхненням, не так багато. А парки... улюблені тим, що в місті можна сховатись інтроверту і відпочити від гамору. 

— Які місця вас надихають на малювання? А чому? 

— Надихають мене ранкові тумани, вранішнє і вечірнє світло над водою. Тому, якщо виділяти такі місця, — це буде парк Топільче з його потічками, ставочками й річкою.

Чому? Не знаю, просто захоплює і все.

Якщо говорити про зображення архітектурних елементів, вулиць, людей Тернополя — то цього немає в моїх роботах. Тернопіль для мене не про те. Це дім, де відпочити, де помовчати. Про це не треба говорити, цим наповнюватись.

— Яка неочевидна властивість Тернополя тішить вас найбільше? 

— Мініатюрність. Воно компактне, а цим і приємне.

— А, можливо, вам траплялася картина, замальовка.. — щось, присвячене нашому містові, що запам’яталося? 

— Мені дуже імпонують графічні роботи Володимира Поворозника про Тернопіль. Мабуть, він помічає в місті те, що відгукується й мені. А крім того й те, що місто втрачає в гонитві за новими метражами житлової та нежитлової площі.

— До речі, які кольори асоціюються з вашими улюбленими місцями Тернополя? 

— Сепія, сієна... це про каву в місті. Але направду важко виділити, наше місто буває таке різне. І погода, і пора року, і час, і власний настрій — це ж щодень міняється і на це накладається сприйняття оточення.

— Ви працюєте з аквареллю, можливо, є місце, котре перегукується із цією фарбою. Мені спадає на думку став, але то, мабуть, занадто очевидно. 

— Став і небо над ставом, особливо перед грозами. Недавно вловила момент, коли став був вкритий густим туманом, але лиш до половини, а решта освітлена яскравим сонцем — це дуже красиво і незвично. А ще річка наша. Так, мабуть, вода любить воду (сміється — А.З.).

— І на останок. Який він, ваш Тернопіль — що робить його особливим для вас?

— Місто дитинства для кожного є особливим.Це місто спогадів, місто почуттів.

Хоча, знаєте, в мене зараз дивне відчуття, наче Тернопіль не такий вже й мій. Моїм він був, коли одразу під будинком був дитячий дворик, де можна було лазити по деревах. Коли центр міста не пропахувався фестивальним димом кіптяви, шашликів і алкоголю. Коли місто не розжарювалося до плавленого асфальту, бо його холодили крони дерев. Це те місто, якого я вже не можу дати своїм дітям, бо у дворі вибудували новий будинок, зрізали для цього два дерева і замість майданчика в дворі — стоянка, бо гуляючи по центру смикаєш дитину, щоб не йшла під балконами, бо знаєш про їхній реальний аварійний стан. Це сумно... Але це місто, яке я люблю, просто люблю.

Запитувала Анна Золотнюк. 

Ілюстрації: акварелі Оксани Дученчук

Фото Ірини Дворницької