Дев'ять місяців невідомості: історія звільненого з полону Героя з Тернопільщини

Боєць Тарас Копачівський – один зі 130 захисників України, яких вчора, 7 березня, повернули під час обміну полоненими. В полон потрапив у травні після виходу з «Азовсталі». Востаннє зв'язок із ним був у червні, тоді телефонував батькам з Оленівки.

Про це Суспільному розповіла мати бійця Дарія Копачівська.

За її словами, зараз вона та її чоловік майже щогодини розмовляють з сином по телефону.

Мамо, я живий. Мамо, я живий, – це його перші слова, коли він до мене зателефонував".

Тарас Копачівський потрапив у полон після виходу з «Азовсталі». Потім росіяни утримували його в Оленівці, звідти й востаннє вийшов на зв'язок з рідними – 9 червня минулого року. Про це розповів батько бійця Володимир Копачівський. Через кілька днів принесли звістку із військкомату – безвісти зниклий.

Були припущення, що він у Новоазовську в колонії, то в Горлівці, то на Крим вивезли. Аж потім чоловік на прізвище Підвисоцький, він сидів у Свердловську Луганської області в 38 СІЗО, коли вийшов, обдзвонив хлопців. Показував їм фотографії і так розшукав та дізнався, що Тарас у Свердловську в 38 колонії.

Тарас – житель села Красівка, що у Великогаївській громаді. Він пішов до війська під час призову в 2020 році. За пів року до завершення строкової служби підписав контракт зі Збройними силами. Коли почалася повномасштабна війна, боєць був у Маріуполі. Через місяць отримав поранення під час обстрілу. Хлопець три дні був у комі. Потім перебував на «Азовсталі».

Дев’ять місяців у невідомості. Дуже важко було чекати, але була надія, віра. Я вірила і знала, мама відчуває. Ніколи з тим не мирилася, коли мені казали, що він пропав. Навіть коли принесли звістку, я казала: «Такого не може бути, бо я знаю, що моя дитина жива». Шукали, зверталися у всі інстанції, їздили в Координаційний центр, писали звернення, чекали на рішення тих звернень, до поліції зверталася і здавала ДНК, в СБУ подавали. Куди тільки можна було, ми не опускали рук.

Володимир Копачівський каже, постійно молився за сина.

Бог допоможе, він поверне нам його. І таки ми дочекалися. Радість така, що неможливо словами передати. За такого сина я дякую Богу, що я маю чим гордитися.