Друг-гусак: як на Тернопільщині свійський птах потоваришував із господарем (фото)

Гусак ні на крок не відходить від свого господаря, відганяє від нього «чужих» і навіть автомобіль разом з ним ремонтує

В Угрині, що неподалік Чорткова на Тернопільщині, на обійсті мешкає гусак, котрий ні кроку не відходить від свого господаря, відганяє від нього «чужих» і навіть автомобіль разом з ним ремонтує. Про це пише Чортків.Сity.

Автор: Любомир Габруський

72-річний Володимир Опацький разом з дружиною мешкає один на краю лісу, звідки відкривається чудовий краєвид на порослий верболозами Серет. Його невеличке обійстя, яке прикупив собі років десять тому, належить до Угриня, хоча до першої хати буде з добрий кілометр. По інший бік – Чортків. Мабуть, теж з кілометр набереться до загублених за густою рослинністю заміських дач. Повз садибу пролягає порослий травою кам’яний гостинець. Колись це був єдиний битий шлях з Угриня до міста; раніше до Заводського дороги не було, тим паче об’їзної.

Автор: Орест Лижечка

– Цього гусака мені «підкинув» мій син. Хтось йому його подарував у Чорткові. Каже, рубати не буду – роби з ним, що хочеш. Тож він у мене з тих пір і замешкав, – розповідає пан Володимир. – «Гусь», – так він його називає, адже імені досі не придумав, – ще досить молодий, четвертий рік йому пішов. Забирайте його собі, якщо хочете!

– Чому ви так кажете? – дещо спантеличені почутим, запитуємо в чоловіка.

– Та дістав вже до «білого каління». Ні на крок не відходить. Колю дрова – кожен патик перед тим мусить дзьобом попробувати. Якщо нічого йому не кажу, одразу щипає. То ще нічого, як там один раз. Але якщо раз за разом… Іноді всі ноги в синцях. Іду в ліс, навіть в глибокі хащі пробираюся – він за мною суне. До річки вкосити козам трави – і він туди, ще й скупатися встигне. Якось заліз під автівку – треба було трубку від гальм відкрутити – «гусь» і собі пробрався, приліг, поклавши шию на землю, стостерігає, щось там підказує, гелгочучи. Та він навіть до хати зайти може, як не зачиню за собою двері. Та забирайте його, надоїв вже! – напівжартома-напівсерйозно мовить чоловік. Кому не пропоную, ніхто не хоче брати.

Автор: Любомир Габруський

– То він, кажете, у вас ще й кусючий?

– Ревнує всіх до мене. На пса нападає. Бачите – Дуська до мене близько не підходить, тримається на безпечній віддалі. Часом, буває, діти їдуть велосипедами – бояться його, просять перевести. Якщо є гусак на подвір’ї, то собаки не треба.

Автор: Любомир Габруський

– Мабуть, він лебедем мав бути, – продовжує. – Бачите – на лобі у нього характерна гуля, в гусей її немає. Але лебеді десь удвічі більші. Колись мешкав біля стадіону, тримав щось з тридцятеро гусей орловської породи. Вони, як розправляли крила, дзьобом до підборіддя мені діставали. А як вилітали на Серет – вся живність звідти втікала разом з рибалками.

– То він тільки до вас має таку «любов», а як з ним ладить дружина?

– Не дуже, – відповідає. – І на неї часом нападає. Та з ним свариться постійно. То тільки мій «друг», – сміється.

Автор: Орест Лижечка

– Виходить, у вас з ним якийсь особливий зв’язок. Як ви його одного вдома залишаєте?

– Закриваю на сідалі. А як повертаюся велосипедом з Угриня чи з Чорткова, ще за пів кілометра мене чує, починає голосити і бити крильми. Не знаю, чому він так прив’язався до мене. Напевне, тому що сам. Була б у нього якась «лебідка», може, цього б не було.

– Не бувало таких випадків, щоб він пробував «чкурнути» у пошуку своїх посестер чи братів?

– А куди тут чкурнеш? Якось сіли на поле бузьки – бродили собі, шукали мишей. «Гусь» так подивився на них і потихеньку почимчикував у їхньому напрямку. Відійшов від дому метрів сто, постійно оглядаючись назад. Я його покликав – повернувся додому...

З розповідей пана Володимира довідалися, що до нього якась особлива прив’язаність тварин. Ще коли у Чорткові мешкав, у нього вдома дві білочки жило. Навіть вужа приручив! Налию, каже, йому в алюмінієву миску молока і шкребу по ній алюмінієвою ложкою. І на цей звук він приповзав. Поп’є собі і полізе далі. Як свого часу працював на цукровому, з Давидківців, що славилося на всю округу вівчарством, йому овечку привезли. Так само ручною стала. На Серет з собою брали, з шампунем купали. Взимку не було де її тримати, тож довелося зарізати. Щось місяць те м’ясо в холодильнику стояло – ніхто не міг їсти…

Автор: Любомир Габруський

– А з гусаком що робити будете, як ніхто його у вас не візьме?

– Як що? Буде жити-поживати собі «до пенсії». Що ви, хто б його пускав під ніж? То ж мій «друг»!..

Автор: Любомир Габруський

Фото Любомира Габруського та Ореста Лижечки

історіяЧортківгусак