Генія лемківської народної різьби пом’янули на Тернопільщині
У селі Гутисько Бережанського району пом'янули основоположника лемківської школи народного різьбярства Михайла Орисика (1885-1946).
Панахиду відслужили на могилі різьбяра, у сусідньому селі Куряни. Пом’янути свого вчителя приїхали найстаріші лемківські різьбярі - Андрій Сухорський та Степан Кищак. Про це пише на своїй сторінці у Фейсбук Ольга Бенч, уродженка цього села, український музикознавець, професор, заслужений діяч мистецтв України, народна артистка України, яка свого часу була Генеральним консулом України в Пряшеві (Словаччина).
- Геній лемківської народної різьби - Михайло Орисик народився у лемківському селі Вілька, біля курортних міст Риманів-Здруй і Івоніч, нині – це територія Польщі. Він - основоположник школи лемківської скульптурної і плоскої різьби. Малював свій автопортрет олівцем, дивлячись на себе у дзеркло. Примусово депортований влітку 1945 до села Гутиська, на Тернопільщину. Помер у березні 1946 року. Село Вілька не збереглося, стоять самотні дерева, а подекуди сади. Хата у Гутиську теж не збереглася. У 2009 році мені вдалося віднайти його могилу і могилу його друга, талановитого різьбяра, Кузьми Стецяка у сусідньому селі Куряни Бережанського району і поставити пам'ятник. Дякую Степану Кищаку, Андрію Сухорському за збережену пам'ять про генія лемківської різьби, - пише Ольга Бенч.
Водночас, як згадує у своїй книзі «Село Дошно – колиска мойого дитинства» Іван Красовський, лихоліття змусило селян шукати якийсь вихід із становища, що склалося, для додаткового підробітку. Хлопці-пастухи із сіл Вілька і Балутянка, що в довгі дні вирізували звичайним ножем “для забави” різні фігурки, швидко переконалися у доцільності своєї майстерності. Відпочиваючи на курортах Риманова, Щавного, Криниці пані зі Львова, Кракова та інших міст, прогулюючись гірськими стежками, радо купували за дрібні гроші “сувеніри” у місцевих русинів (українців). Так, правдоподібно ще у XVII столітті, зародилось народне різьбярство. Початково, ймовірно, виникла плоска різьба (тарілки, підноси тощо), вироби скомбіновані з листків різних дерев, квітів, грон винограду. Не викликає сумніву і той факт, що рослинний орнамент лемків – продовження традиції лемківських майстрів XIV-XVII століть, які споруджували прекрасні церковні іконостаси, рами, прикрашені рослинним орнаментом. У період панщини церковне різьбярство занепало. У селі Вілька на переломі XVIII-XIX століть розвинулася кругла різьба. Сільські хлопці навчились один від одного вирізати фігурки диких тварин, орлів. Талантом лемківських пастухів зацікавилась власниця Риманівських лісів графиня Анна Потоцька. У 1878 році вона разом із чоловіком відкрила у Риманові власну “різьбярську шкілку”, в якій навчалися найбільш талановиті хлопці із сіл Вілька (Андрій Іляш), Балутянка (Михайло Михалишин), Полян Суровичних (Ваньо Кавка), Дошна.
На жаль, після смерті графа Потоцького (21 січня 1884) школа, яка досягла великих результатів, припинила свої існування.
“Шкілка” вдосконалила мистецтво обробки дерева, виховавши майбутніх визначних майстрів різблення, які передали кращі традиції цього мистецтва наступним поколінням. Варто відзначити, що в кінці XIX століття, уже кожен чоловік у селі Вілька навчився різьбити. Реалізація їхніх виробів приносила певний грошовий прибуток селянам. Із середовища сільських умільців виросли провідні митці народного різьбярства, які продавали вироби відпочиваючим на поблизьких курортах Івонич і Риманів-Здрій.
До великих майстрів різьби на переломі XIX-XX століття слід зарахувати Михайла Орисика (1885-1946), славного на усю околицю мистця, який хоч і не ходив до школи (в селі Вілька не було ні школи, ні церкви), усе ж навчився вирізати свої ім’я та прізвище на виробах. Як талановитий рисувальник-самоук завжди робив ескізи майбутніх виробів. Він започаткував вироби зі сценами побутового життя селян.
Відомим різьбярами були Григорій Бердаль (1887-1960), Василь Красівський (1895-1975), Іандрій Іляш (1864-1942). Популярними різьбярами були брати Ващини, які виїхали до США.
До групи найздібніших народних митців-різьбярів по дереву належав також Петро Сухорський (1903-1968), який вдосконалив свій талант завдяки Михайлові Орисику. Найбільше любив різьбити декоративні палиці, основу яких опоясував стилізований корінь з листками дерев, гронами винограду, а ручку завершала голова лева. Такі палиці у той час різьбили ще лише Михайло Орисик та Григорій Бердаль. Вирізував також декоративні шкатулки з рослинним орнаментом, мініатюрні “лемківські хижі”, орлів.
Початково рослинним орнаментом селяни прикрашали предмети хатньої обстановки, до прикладу, дерев’яні скрині (лади), лижники, хатні трагарі. Згодом декоративні елементи майстри перенесли на промислові сувеніри (тарілки, касети, підноси). У XIX ст. формується (основному в селі Вілька) кругла різьба – вирізування скульптур гірських орлів і диких тварин. Традиція народного різьблення передавалася з покоління у покоління.
Матеріалом для різьблення використовувалось дерево м’якої породи, переважно липа. Колоду різали на дошки для плоскої різьби або розрізали на шматки (кльоцки) для круглої різьби. Після тривалого просушування (2-3 роки) дерево обробляли різного роду простими долотами, ножами, що їх виготовляли переважно самі різьбярі зі старих кіс, напильників, бритв.
Завершальний виріб шліфували наждачним папером, натирали розчин бронзового байцу (усю поверхню або окремі деталі), орлів закурювали димом над полум’ям каганця, повторно зачищали горбки, надаючи поверхні природного відтінку, покривали політурою (шерлак, розчинений у спирті). Усі роботи виконувались ручним способом.
Фото автора та з вільних джерел