Гусятинщина: вшанували поета, який передбачив майбутнє України

Фестиваль "Батьківські обереги" відбувся 30 серпня на Гусятинщині, у селі Старий Нижбірок. Літературно-мистецьке свято уже втретє провели у пам'ять про відомого земляка Івана Демчишина.

До слова, зініціювали захід сини тернопільського письменника – Микола і Володимир. Традиційно із Тернополя на фестиваль приїхали письменники, літератори, актори і просто друзі поета. Очолив творчу делегацію нещодавно обраний голова обласної організації Національної спілки письменників України (НСПУ) Олександр Смик.

- До вас приїхали найшанованіші гості – представники тернопільського літературного об’єднання, якому саме сьогодні виповнюється 65 років, - каже він. – Вітайте їх! Незабаром вони читатимуть із цієї сцени свої вірші.

Серед публіки було багато дітей, адже село – живе

Іван Демчишин написав понад 20 книг: "Зілля любові", "Рай-цвіт", "Хто серцем сонце гріє", "Голос дороги" та інші. Ось таким він і залишився назавжди у пам’яті односельців, родичів, колег із літературного цеху - поетом із філософським поглядом на життя. Як виявилося, автор у своїх творах навіть зміг передбачити майбутнє України.

- Схиляю свою голову перед тим славетним селом, яке дало Україні Івана Демчишина! Його останню книгу «Голос дороги», яку я редагував, постійно до себе звертаю. Слухай Старий Нижбірок слова свого пророка, який у 2000 році передбачив те, що нині відбувається, - каже його побратим – поет Володимир Барна: «До Євросоюзу Україну Росія не пускатиме, бо сама там ще 20 років не буде…». Правда? Правда! І ще: «Буде такий президент, який однією рукою гладитиме, а другою убиватиме…». Це про кого? Третя цитата: «Нещастя всередині шоколаду політичного є…». А це про кого Іван сказав?  

Власне, дійство відбулося на сільському стадіоні, де зібралося багато людей. Тішить, що серед публіки було багато дітей, адже село – живе, у ньому є досить молоді. Під звуки козацького маршу на стадіон під прапорами України і УПА на стадіон спустилися представники місцевого осередку українського козацтва, на чолі зі своїм кошовим отаманом Миколою Юрчишиним. Згодом учасники козацького загону катали усіх охочих на своїх конях. Порадіти розвазі могли і дорослі, і діти.

Вручили медалі «Захисник Вітчизни» бійцям АТО

Зі сцени промовляли голова Гусятинської райадміністрації Віталій Батіг, сільський голова Михайло Довгань, директор школи Марія Кримська. Слово надали синам поета, місцевим літераторам Миколі Базіву, Михайлу Тарабію та іншим. Але найурочистішим був момент, коли на сцену для отримання відзнак вийшли двоє чоловіків, які нещодавно повернулися із зони АТО: Дмитро Юзвак і Петро Вівчар. Їм обом вручили медалі «Захисник Вітчизни».



 

Звісно ж, відбувся і святковий концерт. Традиційно пролунала пісня «Рідне село», написана на слова Івана Димчишина. Співали для гостей свята представники Гусятинської районної філармонії, місцеві аматори, а також гурти і вокалісти із навколишніх сіл.

- Гарно, Іван би тішився, - каже пані Марія – рідна сестра поета. – Адже в цьому селі він у школу ходив, корову тут пас, у футбол грав…

Участь у дійстві також взяли і учасники Народного самодіяльного театру «Сузір’я» під керівництвом Ореста Савки. Вони показали уривок із вистави «Мазепа, гетьман України» (сценічний варіант українського письменника, журналіста і краєзнавця Богдана Мельничука за творами Богдана Лепкого – прим.).

До слова, поруч зі стадіоном весь час тихо плюскотіла річка Тайна, яка надихнула Івана Демчишина не на одну поезію. Направду, колись чиста як сльоза річка тепер перетворилася на брудний потічок. Однак директор школи Марія Кримська пообіцяла залучити учнів до очищення русла, аби відродити річечку із такою дивною назвою. Адже дари природи, оспівані поетами, не мають права щезнути…

Віра ОЛЕКСАНДРОВИЧ,

Фото автора

Довідка. Іван Миколайович Демчишин народився 28 червня 1948 р. у с. Старий Нижбірок Гусятинського району на Тернопіллі. Письменник, громадський діяч. У 1966 р. закінчив середню школу. Потім Теребовлянське училище (1977), Рівненський текстильний технікум (1983), навчався у Рівненському інституті культури. Працював директором Палацу культури "Текстильник", згодом - головою комітету профспілки Тернопільського бавовняного комбінату. Із 1978 до 1985 р. очолював на підприємстві літературну студію "Данко". Член Національних спілок письменників (2005), журналістів України (2006), лауреат Всеукраїнської премії ім. Братів Богдана і Левка Лепких (2008). Автор текстів багатьох пісень. Помер 19 червня 2009 р., похований у Тернополі.