Ірина Юрко: "У моїй приватній скарбничці – 17 країн"
Подорожувати Європою і читати паперові книги – стиль життя тернополянки Ірини Юрко. У дитинстві мріяла стати бібліотекарем, щоб ходити на роботу читати. Життя склалося так, що пише про інших. Адекватно реагує на критику. Вважає, саме критика інших спонукає рефлексувати – погоджуватися або ні, відтак користуватися своєю позицією.
Ірина – журналіст інтернет-видання “Погляд”, з 2010-го року до червня 2016-го – завідуюча відділом з питань громадсько-політичного життя газети “Подільське слово”. Член Національної спілки журналістів України. Закінчила Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, за спеціальністю – вчитель української мови і літератури, зарубіжної літератури. Родом із селища Любешів Волинської області, повідомляє ПРО. те.
Гроші вкладаю у вдосконалення себе. Це бажання розширення кругозору, дієвий відпочинок і спроба збагатитися духовно. Можливо, це якось і позначається згодом на моїх професійних якостях, але це не першоумова.
Витрачати гроші на квитки, екзотичні панорами і їжу чи атракції подобається значно більше, ніж на побутові речі. Багато допомагають батьки. Хоч вони свого часу мало подорожували, але завжди підтримують таку мою ініціативу, за що їм сильно вдячна. Інколи домовляємося навіть: не буде мені дублянки на зиму, зате буде Барселона.
З посвідченням Національної спілки журналістів України у Європі можна і треба користуватися певними привілеями. Безкоштовний і пріоритетний вхід у музеї, де економія від 8 до 15 євро за раз і вистоювати черг не доводиться. Візу теж можна відкрити цілком безкоштовно і з меншим пакетом документів, ніж, скажімо, туристичну.
Стаття витрат на поїздки різна, залежно від того, куди і як надовго мандрую. Остання в часі подорож до Парижу, приміром, за переліт з Варшави обійшлася у 1500 гривень в два боки. Вважаю, недорого. Часом віддаю кредит по півроку за мандрівку одного тижня, але ще жодного разу не жалкувала про витрачені на мандри гроші. Загалом, подорожувати – не дорого. Дорого просиджувати час на одному місці, переливаючи з пустого в порожнє, не мати змоги бачити і відчувати нове, а то й просто втекти від рутинності.У моїй приватній скарбничці – 17 країн. Багато з них відкрила мені улюблена письменниця, співачка, подруга Ірена Карпа – останні три роки проводжу відпустку в її компанії. У 2014-му ми три тижні каталися машиною через Румунію, Болгарію, Македонію, Албанію; 2015-го два тижні жили в центрі Барселони; цього року Ірена по-новому відкрила мені Париж. Я щаслива людина, бо мої цінності – «кльові» і певною мірою у мене правильні друзі, в яких вчуся і якими пишаюся.
Чим більше подорожую, тим гостріше відчуваю, що мало ще побачила. Довкола стільки місць, де б хотілося “зачекінитися”. З різних країн завжди беру спогади, які полюбляю вряди-годи піднімати з пам’яті, щоб потішитися; зупинені фотоапаратом миті і магнітики на холодильник. Магнітики (!) – це святе.
Після поїздок змінюю розуміння себе, світу, своєї роботи і оточення. Ми, українці, здебільшого ув’язнені жити в напрузі, ходити з дому до офісу, якщо пощастить, з офісу назад, варити-прибирати, навесні садити – восени відкопувати, скаржитися або слухати скарги, злитися, мало відпочивати, економити на собі не тільки фінансово, а й енергетично.
Там, де я бувала, гостро відчувається атмосфера спокою. Люди вміють посидіти за столиком з кавою і не тривожитися про наступні дії, вони відвідують музеї, в громадському транспорті частіше читають, ніж спілкуються про політику, більше усміхаються. Якось так. Втім ніде інде, ніж в Україні, мені не хотілося б жити: багато що тут не подобається, але це моє і я це люблю. Там же, за кордонами, багато що мені подобається, але не люблю тамтешнє так, як своє.Нещодавно жартували з другом у Facebook стосовно оточення і друзів. Мовляв, “світ тупий, тому треба оточувати себе розумними і начитаними, як парканом”. Це жарт, звісно, але за своїм оточенням таки варто стежити. Повторюся, я щаслива, бо в мене справді круті друзі, яких зустріла в житті цілком випадково, без жодних відборів, але дуже ціную їхню присутність у моєму просторі. Вони провокують мене рости над собою, цікаво проводити час, зрештою – посміхатися, що чи не найважливіше у цьому світі з його 50-ма відтінками сірого.
Для мене важливо сприймати роботу як дім, як свято. Поки що це вдається. Та й особливості обраної професії дозволяють це влаштувати: можу працювати вдома і відпочивати на роботі, спілкуючись з цікавими людьми чи під час відряджень.
Керівник і підлеглі на роботі повинні почуватися друзями, рівними у правах.Тоді кожен матиме простір бути собою і працювати монолітно. Вважаю, керівник не повинен наказувати підлеглим, як зробити щось краще, вони самі мають пропонувати ініціативу, а не бездумно виконувати вказівки з 9:00 до 18:00, в перервах мріючи про вихідні.
Ненавиджу, коли хтось скиглить, особливо, коли цей хтось – я. Не вийшло, закриваємо тему і починаємо з нуля, бажано враховуючи шрами від граблів. Невдачі – це те, що стається з нами на шляху до успіху, якщо залишати їх позаду і рухатися вперед. Але невдачі – і те, що вбиває нас, якщо постійно тримати їх в полі зору.Боюся щурів. Вони мені сняться напередодні негараздів. Страх буває різним. Боятися втратити когось рідного – одне, мати страх перед невідомим – корисно, коли зважитися здолати його.
Прихильна до тих, хто багато читає. Злі люди книжок не читають. Мене відштовхують носії брехні і заздрості, втім деякий час все ж намагатимуся виправдовувати їх перед собою, доки цілком не остогидне.
Заздрість – цілком зайва, руйнівна емоція на шляху до успіху. Вона з’являється, коли не влаштовує щось у собі. І від того, чи готова людина робити щось із тим, що її не влаштовує, залежить присутність чи відсутність відчуття заздрості у її житті, а відтак успішності.
Які чоловічі вчинки здатні зворушити? Тут все просто: люблю, коли чоловіки пишуть “не” з дієсловами окремо.
У коханні, коли частиною життя стає інша людина, потрібно залишатися собою. Для мене це дуже важливо. І це важко. У цьому сенсі кохання – така собі хірургія почуттів. Вимагає за інструменти – чесність, відвертість, повагу, а замість бинтів – впевненість у собі і в партнерові.
Дуже боюся випадків, щоб моя діяльність змінювала життя інших людей. Нашкодити комусь словом можна дуже швидко, навіть несвідомо, а помилившись. Відрадно, я до цього фатально ще не “дописувалася”. Щодо позитивного моменту – після моїх публікацій про подорожі, дехто зважувався на свої, не менш захоплюючі.Свобода – вміння сказати “Ні”. Це та атмосфера, в якій можу працювати продуктивно. Не бачу сенсу сидіти в офісах.
Не маю потреби в авторитетах. Усі можуть помилятися, всі помиляються, всі можуть бути успішними, а успіх – він тимчасовий.
Не знаю, яким запланував моє призначення для мене Бог, але, керуючись його видимими підказками, бачу своє призначення таким, щоб жити без – заздрості, злості, ненависті. Вважаю, це ключові емоції, які визначають поведінку людини, а звідси її щоденні настрій і дії.
Вірю, що все буде добре. Так казав Вакарчук, і так хоче творець “вищого” плану, який керує світом кожної окремої людини, згідно з “задекларованими” вчинками. Богові вдячна за те, що він знає про мене і допомагає у найважливіші моменти.