Історик із Тернопільщини розвіяв міфи та легенди про османів

  Старший науковий працівник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Руслан Підставка напередодні надав «Терену» ексклюзивні архівні матеріали, які спростовують, здавалося б, усталені історичні факти.

                               Іван, Ян чи Василь Збаразький?

 «Той, хто хоча б раз був на екскурсії у Збаразькому замку або відкривав численні веб-ресурси, присвячені замкам і фортецям, той чув імена таких великих османських ватажків і полководців , як хан Айдора, хан Іслам-Гірей ІІІ, паша Ібрагім Шишман, -розповідає Руслан Підставка. - Уже традиційно склалося так, що здавана в Україні ставилися до представників мусульмансько-османського світу - чи то монголів, чи турків, чи кримських (перекопських) татар досить упереджено і негативно.  І на це були свої вагомі причини. Якщо не рахувати монголо-татарської навали на землі сучасної України у ХІІІ ст. (хоч і з нею в сучасній історіографії не все так однозначно), то з другої половини ХV ст. розпочалися регулярні напади перекопських татар за здобиччю та ясиром».

      Як розповів надалі історик, один з перших таких нападів стався на землі Русі і Поділля в 1474 р. Польські хронікарі ХV-ХVІІ ст. три Мартини (Бельський, Кромер, Меховський) і Матвій (Стрийковський) вслід за Яном Длугошом, з різним ступенем спотворення першоджерела, переповіли деталі нападу 7-тисячного татарського загону на чолі з ханом Айдорою на подільські і руські міста Кам’янець, Галич, Глиняни, Дунаїв, Гологори і Збараж. Особлива увага в більшості «Хронік» приділяється захопленню Збаража та обороні фортеці князем Збаразьким, якого чомусь називають Іваном, або Яном. Відомий польський дослідник середньовічної литовсько-руської генеалогії  Йозеф Вольф справедливо відзначає, що це, правдиво, був князь Василь Васильович Збаразький, що отримав Збараж у 1463 році і вже не жив у 1475-му.

                Хто ж зруйнував фортецю у Старому Збаражі?

     Старший науковий співробітник Національного заповідника «Замки Терноіплля» Руслан Підставка каже, що доля сім’ї князя повторюється хронікарами, майже, одностайно: дружина з наймолодшим сином потрапила у полон, а батько з двома синами та двома дочками врятувалися, пробившись крізь навалу і підпаливши замок. Йдеться, звичайно, про фортецю (скоріш за все, дерев’яно-кам’яну) на Княжій горі у Старому Збаражі.

      Глибше дослідження науковцем обставин нападу призвели до виявлення низки неточностей і помилок. Перш за все, викликає суперечки особа хана Айдори, якого серед відомих кримчаків в той період виявити не вдалося. Уточнення хронікарів, що він був «Ецигейовим сином» наштовхнули на думку, що його батьком міг бути засновник Кримського ханства, як незалежної держави, родоначальник династії Гіреїв, воєначальник і державний діяч - Хаджі-Гірей Перший. Його третій син Айдер (Хайдар) Гірей у 1456 р. вдало використав двірцевий переворот і змістив батька з трону, ставши, відповідно, на декілька місяців кримським ханом. Однак, пізніше був зміщений супротивниками на користь батька і ув’язнений у Солдаї (Судаку).

    «У результаті консультацій щодо  цієї проблеми з автором монографії «Нащадки Чингіз-Хана: вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів», відомим українським істориком, професором Леонтієм Войтовичем, (з яким мені вдалося познайомитись декілька років тому і отримати в  дарунок зазначену книгу) були встановлені наступні цікаві факти. Передусім, Хайдар-Гірей, вже не будучи ханом, а лише огланом (сином хана, царевичем), не міг очолювати похід на Поділля, через те, що в цей час він був почесним в’язнем фортеці Солдаї. Далі. Загін з семи тисяч легкоозброєних татарських «обшарпанців», як зазначають хронікарі, це надто мало для походу хана (хоча й колишнього і опального). І ще одне. Його батько Хаджі-Гірей  став кримським ханом не без допомоги Литви, де, до речі, і народився (Тракай), а сам Хайдер з 1476 р. перебував на литовській службі. Виникло і припущення, що похід на Поділля, можливо, очолював один з шести перекопських беїв з близьким за звучанням іменем до Айдар-Хайдер, а польські джерела воєначальників, які очолювали такі виправи, як правило, називали ханами»,-  підкреслює історик.

                                Про двох Ібрагімів Шишманів

      Що стосується, союзника гетьмана Богдана Хмельницького у національно-визвольній війні проти польської шляхти 1648-1654 рр., кримського хана Іслама ІІІ, (теж з династії Гіреїв) то це, вважає Руслан Підставка, тема окремої статті, яка невдовзі

з’явиться на сторінках преси. Особливо цікавим, на його думку, є татарський погляд на події Збаразької битви (чи облоги) липня-серпня 1649 р.

«У мене викликали великий інтерес книги придворного писаря канцелярії кримського хана, поета ХVІІ ст. Киримли Хаджі Мехмета Сенаї «Книга походів» та «Історія хана Іслам-Гірея ІІІ», опрацювання яких в перекладі на польську – ще попереду. Але, неможливо оминути увагою обставини нападу на українські землі взагалі, та на Збараж зокрема, турецького війська під командуванням паші Ібрагіма Шишмана у 1675 році.

      В багатьох джерелах цей турецький воєначальник фігурує, як Ібрагім Шайтан (чи Шейтан, чорт) через свою лиху славу серед нашого народу. Сучасна туристична перлина Збаража на Замковій горі того року була, за словами Яна Собеського, «розсаджена порохом до фундаментів», а тодішній власник міста, великий коронний гетьман, князь Дмитро-Юрій Вишневецький отримав звільнення від податків на 12 років для відбудови Збаража і замку. Турецькі війська в цьому поході на Кам’янець, Бар, Збараж, Підгайці, Теребовлю були союзниками козацьких полків гетьмана Петра Дорошенка.

      Влітку 1675 р. візир Ібрагім Шишман (званий «Товстуном»), дивлячись на свою армію, яка складалася з 60 тисяч турків і 100 тисяч татар хана Селім-Гірея, почувався таким могутнім як «пан світу», султан Мехмед ІV. Тим більше, що будучи губернатором головного торгового міста ісламського світу Дамаска і зятем султана, він йшов на цю військову виправу не з власної волі, а за наказом могутнього тестя. На півночі імперії Ібрагім, який походив з Болгарії (його предок Іван Шишман був в ХІV ст. царем Болгарії і турецьким ленником), почувався некомфортно через суворе обозове життя, від якого відвик, будучи в свій час пашою Алеппо. До слова, в цьому древньому містечку на півночі Сирії похоронений ще один «збаражанин» - Амурат-паша, більш відомий для поціновувачів історії замку у Збаражі як генерал Юзеф Бем, якому приписують створення у твердині цукроварні в 30-х роках ХІХ ст»,- стверджує науковець.

      «Отже, влітку 1675 р. як сердар турецької кінної армії Ібрагім Шишман захопив Могилів і Рашків, з’єднався з татарами під Кам’янцем і рушив Чорним шляхом. Але невдачі армії під Львовом і Теребовлею призвели до несподіваної смерті Шишмана за офіційною версією від серцевої недостатності в нападі злості, а в дійсності від дискретної отрути. Завдяки цьому турки позбулися невдахи, султанська дочка не була скомпрометована, а армію повів на битви удачливіший – Ібрагім Шейтан (або Шетан), який нічого спільного зі своїм тезкою-попередником не мав!», - робить висновок Руслан Підставка.

      Ось такі історичні метаморфози трапляються в історії, якщо безапеляційно довіряти, здавалося б, незаперечним істинам – «древнім хронікам» і літописам, які писалися звичайними людьми, досить часто залежними від своїх володарів.   

    Орест САРМАТСЬКИЙ

   Фото надані Русланом Підставкою