Іван Марчук у рідному селі назвав свій найщасливіший день (фото)

У селі Москалівка Лановецького району на Тернопільщині народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Іван Марчук назвав найщасливіший день у своєму житті.

Юна Москалівка – про руйнача усталених традицій.

«Іван Марчук – носій генотипу вольності, руйнач усталених традицій» - за такою назвою у суботу у рідному селі митця відбувся урочистий вечір з нагоди вшанування всесвітньовідомого художника.

На шкільній сцені було відтворено увесь життєвий і творчий шлях визнаного генія у мистецтві. Сценарій підготувала вчитель-методист Москалівської школи, директор шкільного музею Івана Марчука Галина Поплавська.

Ведучі розповіли, що у полотнах Івана Марчука є і задумлива туга, є і спокій, але той, що завжди у минулому часі. У ньому немовби уживаються дві людини: одна рвійна, неспокійна, вимоглива, інша – самозаглиблена й споглядальна.

Одна прагне зовнішнього благополуччя, інша нехтує ним задля живопису. Утім, усе життя він жадав тільки одного – писати картини. І не скаржиться, що йому тісно в майстерні, але насправді йому тісно в самому собі, і тому як художник він інколи не вичерпується. Він особлвий, не такий, як інші. Він – неповторний і непрогнозований. Він – народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин Києва і Тернополя. А ще – член «Золотої гільдії Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі», член наукової ради академії, маестро найвищого престижу, котрий написав найкрасивішу сторінку в історії сучасного мистецтва. Він – один із 100 живих геніїв світу, визначених рейтинговим опитуванням у Великій Британії. Поляки назвали його виставку картин «генотипом вольності», критики охрестили його руйначем усталених традицій.

На сцені учні читали уривки з його інтерв’ю, відтворювали монологи митця, органічно поєднані музичними номерами.

Генотип вольності, що здатен змінити світ.

Учасники святкового дійства за допомогою виражальних поетичних, музичних, пісенних засобів вдало висвітлили ті фактори, які вплинули на розвиток і становлення Івана Марчука як митця.

Це, передусім, дитинство, де Марчук, за його ж словами, отримав найбільше осяяння і відпочинок, бо, за словами улюбленого, нині вже покійного друга-поета Ярослава Павуляка, «…голову розмотує дорога. На Москалівку і на Безмежінсть». Саме Москалівка для Івана Марчука має особливий антураж, бо тут сходяться межі Волині, Галичини та хмельницького Поділля. Звідси, як свого часу сказав Олександр Климчук, такий собі синтезований Марчук, якого годі укласти у прокрустове ложе якоїсь однієї території чи матерії, або ж наперед відрубної мітки. Щоразу інший. Наповен зріст. Мовби із гарячої суміші крові. Із сув’язі характерів – різних, непередбачуваних, палахких. Він – син своєї землі. Й нині вражають колись сказана ним роздуми після написаної картини, зокрема ось ці. «Сьогодні спробував намалювати власну душу. Трудився вперто і натхненно. Гортав кольори, мов сторінки Священої книги, конспектував кожний порив, кожний порух спраглого за красою серця. Ось день закінчився – дивлюся здивовано на отруджене полотно і бачу незрозумілі рчі, пояснювати які немає ні сил, ні сенсу, Відпочивай, Фрейде. Зрештою, моя палітра заслужила власний портрет…».

Юні земляки Івана Марчука наводили яскраві ознаки його творчості, виокремлені мистецтвознавцями, іншими художниками. Народилися й такі рядки у художника Олеся Доріченка: «Іван Марчук уміє перетворити звичайне буденне життя – на сцену, театр, а у своїх картинах показати сокровенні глибини буття. Але при цьому Марчук - таємничий, він нікому до кінця не відкриває своєї душі. Та й сама його творчість – насторожена тиша, перехідний стан – ніби перед великим вибухом. Це –велика тайна, яка не є простим спогляданням, а викликає зворотні шалені емоції».

І ось старшокласники упродовж майже двох годин, які швидко промайнули, намагалися розгадати таємницю творчості свого славетного земляка, носія генотипу вольності, руйнача усталений традицій. Робили це за допомогою яскравих прикладів, тез, цитат, міркувань відомих в Україні мистецтвознавців. Серед них – Тамара Стрипко, вислів якої про творчість Івана Марчука на тлі слайдового показу його картин, особливо емоційно сприйняли учасники та гості мистецького дійства. «Часом творець посилає людству своїх гінців нагадати через їх творіння про велич і багатогранність Всесвіту…Не обтяжені земною системою координат, не підвладні земному тяжінню, недосяжні для земної суєти вони являють світові …можливість сповна відчути облагороджуючу силу одвічних цінностей – Краси,Добра і Любові. Роль його геніальних творінь як камертону – налаштування української душі, її очищення і розкріпачення. Така земна місія і в Івана Марчука», сказала свого часу Тамара Стрипко.

Його стражденно-щаслива дорога.

Була того дня і особлива мистецька «родзинка» - виступ дочки Івана Марчука, скрипальки Богдани Півненко, заслуженої артистки України. Вона, вітаючи батька із ювілеєм, на початку і наприкінці святкової імпрези подарувала йому та усім присутнім у залі прекрасні музичні миттєвості.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора