Іван Марчук «запльонтав» Львів

Виставка творів народного художника України, який увійшов до ста геніїв сучасності, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, члена Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва, уродженця Тернопільщини Івана Марчука відкрилася у Львові.

Його твори «зачіпають»     

Виставка «Генотип вольності», присвячена 80-літтю від дня народження митця.  Автор унікальної техніки, так званого «пльонтання» чи «пльонтанізму» привіз до Національного музею імені Андрея Шептицького 68 творів із циклів «Пейзаж», «Біла планета», «Погляд у Безмежність». 

  Відкриваючи виставку, народний художник України Любомир Медвідь зупинився на самобутній творчості Івана Марчука.

   «Після того, як бачиш картини Івана Марчука, говорити непросто. Він не боїться, що йому тісно у нашому красивому, складному і тривожному світі. Деякі його полотна, коли до них уважно приглянутися, нагадують мені кольчугу, під якою ховається вразливе тіло художника, який здатен сам хвилюватися і хвилювати нас. Ми часто бачимо твори, в яких мало музики, а багато барабанного парадного бою, акордів, які гримлять, але мало акордів глибоких. І я радий, що є люди, які уміють пізнати тривогу, яка є навколо нас і б’ють на сполох. Бо ми не повинні дрімати, не повинна дрімати наша совість і наше відчуття прекрасного.

Ми з Іваном вчилися у Львівському інститут прикладного та декоративного мистецтва, шість років разом працювали. Я дуже багато у нього вчився. І я радий за такого вчителя. Радий від того, що пройшли роки, а наша дружба залишилися. Вітаю ювіляра із цією чудовою виставкою, яка заставляє думати. Водночас, я знаю, що є голоси як захоплення його творчістю, так і його несприйняття. І це добре. Творчість саме такою й має бути, викликати таку реакцію. Це говорить про те, що його твори «зачіпають», беруть за душу», - переконаний Любомир Медвідь.

Заступник голови Львівської облдержадміністрації Юрій Підлісний відмітив, що виставка Івана Марчука у Львові – то неординарна подія у культурно-мистецькому житті міста.

«Дуже приємно, що наше місто приймає геніального митця. Не кожен народ і не кожна епоха має таких людей. Про творчість Івана Марчука можна говорити довго, але краще просто побачити його прекрасні твори», вважає Юрій Підлісний.
   
                         Той, що сказав: «Я єсмь…»

Сам же Іван Марчук у звичній для нього розкутій манері спілкування із шанувальниками його творчості не приховував своїх  емоцій, викликаних приїздом до Львова. 

«Скажу відверто, я радий через двадцять років знову бути у цих прекрасних залах і дати вам можливість потішитися, подумати над тим, що ви побачите на цих стінах. Тут є 12 різних «Марчуків». Є і ранні роботи, і ті, котрі писав нещодавно», - розповів гостями виставки Іван Марчук.

   Художник згадав, як починався його мистецький шлях, поділився деякими міркуваннями щодо своєї творчості. 

    «У художньому училищі я був «нормальним», таким як усі. Потім, в інституті почав себе ламати. Так, я хотів бути «ненормальним» художником. Тоді я собі сказав слово: «Я єсмь!..». І почав робити те, чого досі я ще не знав. Кожного дня з інституту я виносив новий власний малюнок. Дехто із відомих мистецтвознавців казав тоді, що «Івана не туди понесло» а я радів цьому. Праця і ще раз праця. Я живу за календарем, в якому немає «червоних дат». Працюю без вихідних усе своє життя. У мене немає поняття «натхнення», «муза», то все люди повидумували. Просто маю свою карму, я прикутий до мольберта, то моя доля. О сьомій годині вранці я вже в майстерні, бо там є картини, а в хаті нема нікого, я не маю з ким розмовляти, я розмовляю з картинами», - каже Іван Марчук.

  
                        Про «Дванадцять Марчуків»

Розповів митець і про особливий період у своєму творчому житті, коли певний час жив у США.
   «В Українськму домі в Америці я робив свою виставку із 285 робіт. Нині тут є 68 полотен. А взагалі, маю понад 4,5 тисяч мистецьких творів. Є вони на п’яти континентах світу. 

«Дванадцять Марчуків» - це дванадцять різних технік, різні матеріали, різний зміст. І то, скажу вам, ще не кінець. Це – голос моєї душі. То – як стовбур дерева. Росте воно і пускає тонеснькі гілочки. Перша гілочка – це пейзаж, коли я придумав ту свою техніку, ту складну техніку, яка дозволяла малювати так, як не всі.  А гілочка росте. Друга гілочка - цвітіння. Маю цілий цикл про цвітіння. Це і натуральні квіти, квіти видумані, химерні, фантастичні. Далі ще одна галузочка – кольорові прелюдії. То все - гра з кольором, гармонія в кольорі», означив період своєї творчості Іван Марчук. Згадав він і про свою першу виставку. 

«Пригадую, як у 1970 році у мене була виставка у Москві. Моя перша виставка. Тоді,  у книзі відгуків одна відвідувача написала, що їй здається, що у мене дуже серйозна музична освіта. А насправді це не так. Ще студентом хотів навчитися грати на гітарі, але так до цього і не дійшло. Правда, навіть купив за 14 рублів гітару, трошки побавився і побачив, що це не моє. От поезія, література мені ближче. Найважче давалась композиція, смішно про це говорити зараз. Але далі про «гілочки» моєї творчості. 

Потім - портрет. Я їх багато не робив, бо це для мене трохи нецікаво. Поїхав в Америку. Саме там і з’явилися нові експресії, потім - жанр, який я теж ніколи не любив – натюрморт. Але я хотів його так зробити, щоб полюбити. І я знайшов ключ до власного свого натюрморту. А далі – абстракції, «Голос моєї душі» продовжився. Тоді я ділив життя на дві України – США та Україну», - каже митець.

   Дещо болісно сказав Іван Марчук про давно вимріяний музей, де б зберігалися його твори, про те, як у нашій країні державні мужі ставляться до мистецької еліти.

«Ще п'ятнадцять років тому вище керівництво країни обіцяло створити музей для моїх творів. Обіцяло… Нині не раз думаю, кому ж передати мої картини? Я не бачу ніякої перспективи. Я заспокоївся, але спокою не дають люди. Де б не був, запитують, коли буде музей? Люди хочуть цього. І я теж. Але ця держава цього не потребує. Вона не хоче будувати свій імідж у світі за рахунок культури. І це в той час, коли ця країна народжувала і народжує таланти світового рівня. Тож сам організовую виставки. У 2014 році мав виставку у Литві, Німеччині та Польщі. Всього там було вісім виставок. І бачив, як там люди цінують культуру, як там держава ставиться до митців, як їм сприяє популяризувати своє мистецтво. А у мене картини штабелями лежать на п’ятому поверсі будинку у Києві. Живу надією, що ми всі разом допливемо до мирного берега і тоді щось зміниться…», - сказав Івана Марчук.

                       Добре слово побратимів    

Серед гостей виставки побачив давніх побратимів митця. Один з них - заслужений художник України Богдан Ткачик, який дещо несподівано для мене, почав розмову про Івана Марчука поетичними рядками.

«Живу я собі на осонні, а життя - то сюди, то туди. Може, то мені вже від безсоння попід очі зацвіли сади?..» - Ці рядки свого часу написав Ярослав Павуляк, найближчий колега Івана Марчука, який ілюстрував Ярославу його поетичну збірку. Так ось, творчість Івана Марчука – це його цвітіння. Першу виставку Івана Марчука зробив  Дмитро Павличко. Він тоді очолював Спілку письменників України. Спочатку виставка відбулася в Києві, у 1974 році, експонувалась у будівлі спілки. Фактично тоді Іван, як художник, був заборонений для загалу, ніхто його не допускав на офіційний рівень. А потім Іван повіз цю виставку до Москви, на Малу Грузинську. Фактично, ця виставка експонувалась у багатокімнатній квартирі, все робилось неофіційно. І ось там зробили виставкові зали. У них виставлялись неформальні художники із всього Радянського Союзу. І саме Іван Марчук там презентував Україну. Ми там були разом із Ігорем Геретою, на відкритті цієї виставки. А потім Герета зробив його виставку у Тернополі, випустив перший каталог. Я шлях Івана знаю від самого початку… Скільки разів бував у Києві, завжди ночував в нього, у майстерні не раз був, там, де творились його роботи. А тут є багато таких робіт, яких я ще не бачив», - поділився думками Богдан Ткачик.

  А давній товариш Івана Марчука,  заслужений працівник культури України, голова Тернопільської обласної організації Товариства «Меморіал» Богдан Хаварівський пригадав день, коли познайомився із Іваном Марчуком. 

«Уперше з Іваном Марчуком мене познайомив Ігор Герета. Потім пішли до мене додому... Це десь було на початку 70-х років. Від того часу, коли Іван приїжджає, то переважно і зупиняється в мене. Маємо в родині його картини. Кожний приїзд до Тернополя – то завжди радість для мене, дружини, зрештою, для багатьох, хто вже давно знає Івана. А їх багато на Тернопільщині. Це засвідчує і видана книга «Я – серед вас. Іван Марчук і Тернопільщина».  
   Ще довго, аж до закриття музею глядачі зачудовано роздивлялись неповторні полотна Івана Марчука, який у перервах між експрес-інтерв’ю залюбки фотографувався із львів’янами та роздавав їм автографи на книгах про його творчість.

    Виставка у Львові триватиме до 10 квітня, а вже 15 квітня вона переїде до виставкової зали Тернопільської обласної організації Національної Спілки художників України.

    Орест Сарматський

Фото автора
.