Княжі палати 100-літньої давності можна побачити у Вишневецькому палаці (фото)

Виставка графічних і фотозображень залів та інших приміщень палацу князів Вишневецьких у селищі Вишнівець Збаразького району експонується цими днями у стінах архітектурної пам’ятки.

- Світлини, зроблені на початку XX століття, передають атмосферу тогочасного інтер’єру палацу, - розповідає історик, старший науковий працівник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Любов Шиян. - Літописці різних епох завжди із захопленням писали про Вишневецький палац, збудований з великою пишністю. Всюди можна було побачити оксамит і атлас, позолоту і бронзу, картини, дорогі годинники. Була тут китайська і турецька зброя, срібний посуд, інкрустовані меблі з родинними гербами.

- Тепер лише архівні описи дають уявлення про тодішню розкіш деяких залів палацу…

- Дійсно, прикро, що до наших часів не зберігся інтер’єр, який не тільки зазнав різних перепланувань, але просто був вивезений чи знищений. А для істориків, реставраторів дуже важливо знати, яким був палац кілька століть тому, щоб, хоча б фрагментарно, відтворити його.

- Та все-таки, невже архівні документи не можуть допомогти скласти цілісну картину інтер’єру палацу того часу?

- Описи меблів, предметів мистецтва, які маємо у наших фондах, дають деяке загальне уявлення про інтер’єр палацу за часів його першого власника. Тодішні зали були оформлені червоним оксамитом, багато гаптованим сріблом і золотом, використовувався й білий оксамит з золотими квітами, повсюди - кармазинові шпалери, білий атлас, гаптований місцями золотом і сріблом, атлас, вишитий квітами. Нам точно відомо, що певна частина залів призначалася для музейних колекцій, наприклад, головний зал Корибутів використовувався як портретний. Крім того, були «генеральський зал», «зал королів», «китайські кімнати».

Дзеркальна зала

- Розкажіть, що ж зображено на щойно відкритій виставці чорно-білих світлин?

- Ми оприлюднили фотоматеріали, датовані початком XX століття. На чорно-білих світлинах, зроблених 100 років тому, – вигляд окремих залів палацу. Також є й графічні зображення. Ці матеріали цікаві для нас, передусім, як історичні джерела. За окремими фрагментами, деталями можемо відтворити цілісну картину тогочасного інтер’єру.

- Під одним з таких документів підпис, що це – «Дзеркальна зала»…

- Так, тут зображено фрагмент величезної зали, яка представлена на цій графічній ілюстрації. Вона займала центральну частину головного корпусу, складалася з трьох частин і тягнулася вздовж усього південного фасаду палацу. Що характерно, саме цю залу наступні після Вишневецьких володарі не змінювали, тому що це була найпрезентабельніше історичне приміщення, яке відображало історію роду князів Вишневецьких.

- Що ж у ній було?

 - Перш за все, бюсти політичних діячів великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, родова атрибутика. Зал вражав красою, оздобленням. На стінах, зокрема, були дерев’яні панелі з багато оздобленою позолотою. Характерною особливістю залу було те, що навпроти вікон, які мали арочну форму, на стінах зімітовано ще одні такі ж вікна, але виготовлено їх із великих дзеркальних тафлів.

- Для чого це було зроблено?

- Очевидно, що архітектори, які оформлювали інтер’єри, задумали візуально збільшити обсяг самої зали, а по-друге, не забуваймо, що XVIII століття – це час барокового інтер’єру. Він передбачав продовження у собі навколишньої природи, що оточувала сам палац. Це робилося для створення тут певного настрою. Все, що змінювалось надворі, – погода, пори року відображалось у самій залі, створюючи своєрідну ауру, певний колорит. Стіни, не зайняті дзеркальними тафлями, були викладені  горіховими панелями, розділені пілястрами і прикрашені чудовими декоративними позолоченими решітками та гірляндами.

- Зараз у залі тривають реставраційні роботи. Чи вдасться повністю реставрувати її?

- Повністю відновити інтер’єр зали не вдасться. Але відсотків на 80 ми зможемо передати дух того часу. 

- Серед світлин є і «Біла зала».

- Так, на другому поверсі палацу розташовувалась так звана «біла зала Корибутів», що славився своєю галереєю портретів. Саме тут знаходилися славнозвісні родові портрети князів Вишневецьких та інших відомих історичних осіб. Але таку назву зал отримав за часів Мнішеків. Раніше ця зала мала зовсім інший інтер’єр. Справа у тому, що останній князь Вишневецький, людина військова, прикрасив цю залу життєписами визначних полководців, таких, як, наприклад Олександр Македонський, який був кумиром князя. Тобто зал дихав героїкою, бойовими походами, битвами і перемогами. Мнішеки вирішили змінити цю залу згідно із своїми смаками і смаками часу, у якому вони жили, – зробили її у стилі рококо. Тому зал отримав таку пастельну гаму.

- Тобто князівські зали змінювали своє обличчя згідно із уподобаннями нових господарів?

- Безумовно. Узагалі розбудований, переобладнаний, наповнений численими колекціями Вишневецький палац у кінці XVIII століття викликав великий інтерес для шанувальників мистецтва та старовини. Тут часто бували імениті європейські особи, що засвідчувало ідеальні зручності для їх перебування тут. Бачите, на цій фотографії - передпокій зі старовинною кам’яною підлогою. Стіни його були покриті вестфальськими кахлями першої половини XVIII ст. – біло-голубими, з малюнками на біблійні сюжети. За деякими даними, таких кахлів в палаці було близько 45 тисяч, і малюнок на жодній не повторювався. Розписи були на різноманітні теми. Це незвичне, дуже коштовне оздоблення, адже плитка розписувалась вручну. Поля, не зайняті кахлями, чергувалися з широкими пілястрами, прикрашеними гербами та емблемами. І це все відвідувачів просто вражало. 

- На одній із фотографій якась чорна табличка із написом. Що це таке?

- Це табличка з чорного мармуру, встановлена за часів князювання Міхала Єжи Мнішека. Латинський напис, присвячений пам’яті князів Вишневецьких, розповідав про історію створення палацу та відвідини його коронованими особами. У радянські часи цю плиту було знято, і подальша її доля невідома.   

Праворуч від передпокою була сходова клітка, стіни якої прикрашали такі ж біло-голубі кахлі. По краю сходів – красива залізна балюстрада у стилі рококо. На стінах чимало дорогих шпалер, старовинної зброї, штандартів.

- На фотографіях видно, що зброя висіла у кількох залах…

- Найбільше її було у «мисливській залі», яка представлена бароковими камінами часів Вишневецьких. Через те, що колекція зброї була дуже великою, вона розташовувалась і в передпокоях, і в коридорах, і в декількох інших залах. До речі, деякі зали з’єднувалися між собою за допомогою відкритих аркад.

Справляла враження й бібліотека Вишневецьких. У ній зберігалися не тільки багатюща колекція книг, але й портрети визначних людей тогочасної Європи на самих книжкових шафах і у їхніх дверцятах. Тобто портретна галерея була такою величезною, що портрети вмонтовувались у дверцята шаф. А щодо самих портретів, то це були зображення науковців, письменників, діячів мистецтва, тобто завсім не політиків чи представників княжої родини. Сам характер бібліотеки спонукав до такого підходу. Адже книгозбірня та її приміщення за своєю сутністю були науково-інтелектуальною лабораторією.

- На фотографії видно, як виглядала спальня…

- З часів Мнішеків у ній залишилась різьба, а меблі, звичайно, вже наступної епохи. За білим залом розташовувалися дві вітальні - «рожева» і «голуба», які славилися своїми класичними, з білого мармуру камінами, збагаченими кольоровими вставками. За часів Вишневецьких, Мнішеків там був натуральний шовк ручної роботи. У свій час звертали на себе увагу дорогоцінні тканини, багато прикрашені вишивкою у вигляді дивовижних птахів, казкових звірів, розкішних квітів, якими були оббиті стіни палацу. А тут вже видно заводські зразки.

- А це що за сцена посеред кімнати?

- Це театральна зала. До речі, самі Вишневецькі брали участь у різноманітних містеріях, одна із княгинь Вишневецьких писала п’єси. У цій залі поміщалось кілька десятків глядачів. Запрошувались відомі музиканти, актори, оперні співаки зі Львова, інших європейських міст…

Любов Шиян розповіла, як нові десятиліття та нові  власники палацу, не розуміючи чужої їм культури, по суті, доводили прекрасні зали до пустки. Так, у 1852 році вишневецький маєток купила грузинська княгиня Абамелек. За час свого короткого тут перебування вона остаточно розорила вишневецьку бібліотеку, подарувавши своєму раднику значну частину збірки французької белетристики. Крім того, княгиня вивезла до Росії на 20 возах велику кількість стародруків, найцінніші меблі, частину інших колекцій, залишивши, втім, ще багато бронзи, годинників, канделябрів, свічників, а також живописних полотен. Наступні власники продовжували грабіж палацу. А потім наступив 1917-й рік. Спочатку були тут міністри Тимчасового уряду, пізніше - штаб Головного Отамана Симона Петлюри. Червоні комісари і їхні послідовники доруйнували прекрасні зали і окремі приміщення.

Фотографії, зроблені 100 років тому, – останнє свідчення краси і величі, що канули у вічність. Тож фотовиставка у Вишнівецькому палаці спонукає не лише захоплюватися майстрами минулих століть, а дає поштовх і для роздумів про невігластво нових господарів палацу, людську обмеженість, помилки та бездумність дій яких змушені нині виправляти ті, хто намагається бодай частково реставрувати архітектурну перлину цього куточка України.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора