Коли відбирає мову, то в’януть вуха (фото)

Слова-покручі - як ті кліщі. З ними дуже важко боротися, їх важко позбутися. Але вони, на жаль, успішно паразитують у нашому суспільстві.

Вони надмірно хизуються на рекламних щитах, у шкільних, і не тільки, підручниках, на візитівках і обгортках. І тоді дивом дивуєшся: хіба у нас нема професійних коректорів чи літературних редакторів? Звісно, є.

Тримаю у руках дитячу книжку «Вірши про звіряток». Комп’ютер відразу «підкреслює» червоним слово «вірши». Тираж - 10 тисяч! Віддруковано у видавництві АТЗТ «Издательство «Донеччина» з готових оригінальних форм. З останнім не можна не погодитись! Бо оригінальність видавців (а це «Проф-пресс») не обмежується одним заголовком. Перегорнувши другу сторінку, читаю: «На ганку блищить кільце, помітила ворона це. Сіла, каркає: «Кошмар! Де ж хазяїн? – Кар-кар-кар!».

Уявляєте, навіть нещасна донецька ворона, і та вперто не хоче каркати українською, каркає якось не по нашому. Одним словом, жах та й годі! Та це ще не все. Перегортаю ще одну сторінку книжечки і бачу, що й донецька жаба далеко не втекла від своєї землячки- ворони, бо сидить посеред болота і хоче, напевно, накласти на себе руки, бо каже таке: «У зеленому болоті жити я не маю хоті…». Чи то від воронячого «кошмару», чи від якої іншої болячки у неї депресія…

Видавці першопричину жаб’ячого настрою, напевно, точно знали, а нам залишається лише здогадуватися, бо ж слово «хіть» самі знаєте, що означає. Шкода дітей, які цю чудасію вже прочитали або лише збираються.

А книжковий жук на іншій сторінці вперто не хоче кружляти. Він все «кружить і кружить».

Через тиждень заходжу в одну з тернопільських книгарень і не вірю очам своїм. На полиці лежить розкішне видання для дітей «Христос рождається». І що я бачу? На обкладинці величезними буквами написано «ВИРШИ, КОЛЯДКИ, ЩЕДРІВКИ». Не «ВІРШІ», а саме «ВИРШИ». Солідне столичне видавництво «Лелека» допустило такий ляп! Це ще раз говорить про те, що україномовні коректори мають мало практики, їхня повсякденна мова російська. Якби такий казус трапився в радянські часи, то увесь тираж був би забракований, а той, хто допустив таку помилку, поніс би фінансову відповідальність. 

Переді мною рекламні проспекти місцевих банків, євромагазинів, візитівки «крутих» підприємців. І я з жахом вчитуюсь: «Сьогодні замовляєте, завтра забЕраєте», «Тут представлено фірмову техніку для ЛЮБОГО (правильно - БУДЬ-ЯКОГО) українського покупця», «Считайте ( треба – РАХУЙТЕ) відсотки», «Процентна (треба – ВІДСОТКОВА) ставка у твоїх руках», «Видавництво «Радник плюс» презентує другу оновлювану (треба ОНОВЛЕНУ) книгу…», «Мебельний (треба МЕБЛЕВИЙ) магазин», «Запчастини до мікТроавтобуса нові та бувші (треба - ТІ, ЯКІ БУЛИ У КОРИСТУВАННІ). А ще: ви щось чули про мікТроавтобуси? Я – ні. Втім, хтозна, в нашому місті ще й не таке можна вздріти. А слово паразит «бувші» де тільки не фігурує! Тільки й чути «бувший чоловік, бувша дружина». У даному випадку треба казати КОЛИШНІЙ чоловік і КОЛИШНЯ дружина.

Влітку побувала у колишній столиці України – Харкові. Мало не на кожному кроці місто рясніє рекламними щитами, де повідомляється про те, що ціни впали НАВПІЛ. Коли я почала обурюватись, мене заспокоїли, мовляв, треба тішитись, що почали робити хай хоч такі неоковирні, але перші кроки. (Навпіл можна розрізати яблуко, а ціни падають – наполовину – авт.).

Втім, все це квіточки, у порівнянні з тим, яку продукцію «жене» київське видавництво «Океан сюрпризів». Воістину океан! Міркуйте самі. На святковій  листівці написано «Моїй СВЕКРОВІ». Якийсь нонсенс… Такі вольності могла собі дозволити хіба Проня Прокопівна, але ж тоді були інші часи. Хіба можна повірити в те, що у видавництві не знають, що українською мовою буде не свекровь, а свекруха?

Харківське видавництво «Свято» з особливою турботою ставиться до своїх покупців, аби в них завжди був гарний настрій. Щоправда, після того, як я побачила їхню святкову листівку, де золотими літерами витіснено «Любій Донці», повірте, мені стало невесело. Відібрало мову… А коли відбирає мову, то… в’януть вуха.

Валентина СЕМЕНЯК

Фото автора