Повні кишені любові побажав тернополянам фронтмен гурту «Фіолет» (відео)

Презентація та концерт відбулись 12 лютого в арт-кластері Na пошті. 

- У книзі зображені різні покоління – міленіали (1982-2003 роки, за іншою класифікацією - до 1996 року, - прим. авт.) та зумери (2003-теперішній час, - прим. авт). Навесні 2020 року дорослі герої книги (20-21 рік) змушені повернутись до батьківського дому і відновити спілкування через призму неопрацьованих дитячих травм. Це два різні світи – Мар’яна, яку виховував багатий чоловік, та Костя із бідної прийомної сім’ї. Хлопець – корінний киянин, який позбавлений амбіцій. Мені цікаво було спостерігати за своїм героєм, адже він не сидить на голці чужого схвалення, та водночас нічого не прагне здобути. З одного боку, потрібно його зрозуміти і прийняти. З іншого, усвідомити, що в нього є певне щастя, яке втрачене мною через творчість і набуту залежність від реакцій людей. Я деякою мірою виніс собі вирок цією книгою.

Відповідно, герой книги Костя – не має планів на майбутнє, що дуже дивує героїню Мар’яну, а також і самого автора.

- Мій герой не бачить близьких перспектив, - звертає увагу Сергій Мартинюк. – І героїня слушно зауважує, що вирок не в бідності, а в небажанні щось змінювати. Знову ж таки, це філософія, яку закладає сім’я, це і фінансова грамотність. Я завжди планую свій час, бо творчість пов’язана з  просуванням, а також постановкою цілей із певними часовими рамками. Я маю досвід, коли писати почав досить у пізньому віці. І все через відсутність дисципліни у молодості. 

Два світи героїв – це секонд-хенд і бренди одягу, сумніви через діяльність батьків і роздратування через радянські меблі у квартирі, бідність та достаток - і не лише у плані грошей, а сприйнятті. Автору близькі два прототипи твору, хоча він наголошує на тому, що не ретранслює своїх цінностей через героїв.

- Я виріс в умовах, подібних до мого героя Кості, але зумів перетворити це у відповідний ресурс, - зізнається автор книги. – Щоб відпустити минуле, його треба прийняти і ще раз прожити – краще з професійним незнайомим раніше психологом. У моєму випадку були речі, які відбувались ще 30 років тому, але зробили мене страшенно ображеним на певних людей. Цей багаж, з одного боку, дозволив мені писати і приніс невичерпне натхнення. А з іншого, змусив мене ходити колами у стосунках з людьми і відтворювати побачені в дитинстві моделі. Мені знадобились роки, аби я перестав носити цей багаж, який провокував деструктивну поведінку. Я відчував себе позбавленим певних речей. Я часто ситуативно заздрив друзям, колегам, простим знайомим, які виростали, на мій погляд, в адекватних сім’ях. Можу зараз сказати, що маю внутрішнє умиротворення з цього приводу, наче внутрішню медаль за пройдене. У мене немає злоби, є легка злість, яка швидко піддається контролю. І я точно знаю, як буду поводитись перед своїми дітьми, які моделі поведінки їм показувати. 

Увечері гурт «Фіолет» вітав тернополян піснями. Як звернув увагу Сергій «Колос», у залі музикантам було дуже гаряче із такою енергійною публікою. Також він запитував, чи можна вважати гурт дещо тернопільським, адже барабанщик – тернополянин. 

Фото зі сторінки «Фіолет», відео авторки